фефферкорна відвезли до камери смертників у пурпуровому лімузині. Їхали мальовничим маршрутом. Сейворі сидів поруч і розказував про численні пам’ятки Східної Злабії. Старе місто реставрували і повернули йому колишню славу, додавши нову, штучно зістарену бруківку, нові карнизи та ґаргулій на соборі. Усе було тихим, немов у кошмарному сні. Ніхто не прогулювався. Ніхто не кидав монетки у фонтан. Лімузин проїхав повз розкішний публічний парк, повний бездоганних квітів. Ніхто в ньому не грівся на сонечку. Ніхто не бігав за фрісбі. Проїхали повз оперний театр, музей сучасного мистецтва, Злабі Дісней, торгівельний район,— усюди було порожньо. Немов вибухнула нейтронна бомба, лишивши по собі ідеальну тишу, ідеальний холод.

Не встиг Пфефферкорн спитати, куди всі поділися, лімузин завернув за ріг, і вони опинилися в кварталі, який можна було б назвати Лас-Вегасом, позбавленим смаку. Водій знизив швидкість до п’яти миль за годину, щоб Пфефферкорн міг усе увібрати. Той нарахував одинадцять казино. Один у стилі Олівера Твіста. Інший у стилі Чингізхана. Іще один у стилі Лас-Вегаса, з напівоголеною красунею на фасаді. Казино поруч відображало ту саму вулицю, якою вони їхали, на його фасаді можна було побачити і модель казино в стилі Лас-Вегаса, поряд з яким стояла модель цього самого казино, на якому була зображена зменшена вулиця, якою вони їхали, і казино в стилі Лас-Вегасу, і знову ж таки, зменшена модель цього самого казино з іще меншими моделями вулиці і казино в стилі Лас-Вегаса. Пфефферкорн легко уявив, що там можна розгледіти ще кілька зменшених моделей у моделях. З такої відстані важко було сказати, до того ж погляд притягував сімдесятифутовий рідкокристалічний екран, на якому демонстрували виступ супер-рок-групи сімдесятих, яку він уважав давно забутою.

Тут було жваво, бо зібралося, як йому здалося, майже все населення Східної Злабії. Здебільшого вони були дуже схожі на своїх братів із-за кордону, хіба що були гладшими. Вони щось жували і пили газовані напої, штовхали дитячі візочки і паркували автівки дивного вигляду біля стовпчиків на узбіччі. Біля казино в стилі джунглів Амазонки натовп аплодував і фотографував команду рожевих дельфінів, що розрізала блакитну воду штучного озера, виконуючи синхронні хореографічні па-де-де в повітрі.

Найбільше казино розташувалося в кінці вулиці. Його оздобили в стилі «Василія Набочки». Перед ним стояла велетенська золота статуя князя. В одній руці він тримав коренеплод, в іншій — меч. Хоча символіка давала ясно зрозуміти, хто це такий, обличчя його трохи нагадувало обличчя Климента Тітиїча.

Лімузин зупинився. Підбігли службовці, щоб їх зустріти. Пфефферкорна під дулом пістолета провели всередину. Вони пройшли повз автомати, що деренчали і дзенькали, до торгівельної зони. Сейворі йшов попереду. Вони увійшли до чоловічої галантереї, оздобленої темним деревом і бронзовими рейками. Пфефферкорну дали зв’язку зразків тканин і змусили залізти на дерев’яний ящик. З’явився кравець і почав знімати мірки.

— Вибирай краще,— сказав Сейворі.— Костюм буде на фото.

Пфефферкорн вибрав стриманий блакитний. Кравець кивнув, схвалюючи, і зник.

Пфефферкорна відвели в спа-салон. Під дулом пістолета зробили масаж гарячими камінцями. Він кілька разів проплив уздовж басейна з морською водою, також під дулом пістолета. Вуса відклеїлися, відкривши напівзагоєну рану. Він лишив вуса плавати на поверхні води.

Вони повернулися до галантереї. Його знову поставили на дерев’яний ящик для примірювання. Кравець щось намалював на ньому крейдою.

— Тобі колись шили костюм? — запитав Сейворі.

Пфефферкорн похитав головою.

— І масаж гарячими камінцями також ніколи не робили.

— Усе вперше.

Кравець пообіцяв закінчити до ранку.

Останньою зупинкою був внутрішній двір казино — чудова площа з чорного граніту, по центру якої росло низеньке деревце.

ВЕЛИКИЙ ГЕРОЙ

БАТЬКО І ВИЗВОЛИТЕЛЬ

СЛАВНОГО ЗЛАБІЙСЬКОГО НАРОДУ

КНЯЗЬ ВАСИЛІЙ

«ЯК КОРІНЬ, НАБРЯКАЄ МОЄ СЕРЦЕ,

КОЛИ Я БАЧУ ОБЛИЧЧЯ МОЇХ ЛЮДЕЙ.

ЯК ОСИРОТІЛЕ КОЗЕНЯ, ПЛАЧЕ ВОНО ВІД ГОРЯ»

(ПІСНЯ СХХ)

Пфефферкорн і Сейворі схилили голови.

— Ну от,— сказав Сейворі. Вечірку закінчено. Вони увійшли в ліфт. Один з охоронців натиснув кнопку тринадцятого поверху. Поруч із нею була невеличка табличка.

НОМЕР ДЛЯ МОЛОДЯТ/ КАМЕРА СМЕРТНИКІВ»

Глава вісімдесят сьома