Читаем Brute force (СИ) полностью

Цересу було непереливки. Усе, що чув бачив навколо, тепер виглядало зовсм накше. Вн уже не мг зрозумти, де закнчуться марення починаться реальнсть. Головою Церес розумв, що саме цей свт справжнй, та все частше ловив себе на думц, що вльним себе вн почува лише Там. Там усе просто: вороги друз, вбивай ворогв, або будеш убитий сам, не соромся нчого й нкого, використовуй будь-як засоби для досягнення мети, тльки вд тебе самого залежить твоя доля... Але як же усе це було важко! Тому не дивно, що кожного ранку йдучи в душ, вн довго вдивлявся у дзеркало, намагаючись розгледти там не сво скривлене дитяче обличчя, а сувору маску, за якою нхто не побачить стинного нося нанокостюма - не морського пхотинця, а звичайного школяра, якому не пощастило народитися обдарованим. Бажання було настльки сильним, що вн сам не помтив, як на тренуваннях став вкладати у сво удари бльше сили, застосовувати звичн для Того тла прийоми, за що постйно отримував догани вд наставниц... Одного разу йому навть привидлося, що на обличч проступила шестигранна текстура нанокостюму. Та як би вн потм не придивлявся, нчого не змнилося. Вн навть ходив перевритися в медичне крило, але цлитель помтив лише загальну виснаженсть та ознаки недосипання.

Декада. Ось уже бльше декади вн бродить цим проклятим мстом! Кожно ноч, лягаючи в сво лжко, вн потрапляв у божевльний свт, в якому доводилося виживати. Те, що вн ранше сприйняв за сон, насправд виявилося нав'язливим кошмаром. Настльки реалстичним, що хотлося пустити соб кулю в лоб! Одного разу вн так зробив. Мало того, що не допомогло, так ще й довелося терпти неймоврний бль, доки дрка в голов затягнеться. Ви колись уявляли соб, що ма вдчувати людина, якй довжелезною шпицею проштрикнули наскрзь око й дряпають кнчиком по внутршнй поверхн черепа? У Цереса такий досвд тепер .

Так вн думав ранше. Зараз же кожна нч сприймалася ним як чергова пригода. Так, було боляче, непримно, нколи хотлося лзти на стну вд безвиход, але це було ЖИТТЯ! Тут вн вдчував себе справжнм. Вльним!

Ось зараз, добираючись до легендарного Grand Central, вн з задоволенням дивився на шокован обличчя солдат, коли прямо з повтря виловив одного з цефв, натренованим рухом розск м'яке тло уздовж спини, випускаючи назовн гидк тельбухи, на яких послизнувся нший молюск, за що отримав ногою крзь голову. Вдсутнсть бльшост моральних обмежень - ось що приваблювало Цереса в такому житт. В якомусь сенс вн навть почав отримувати насолоду вд безкнечно бйн. дине, що псувало йому настрй - надто вже часто вн не встигав врятувати свох супутникв. Тому уся його подорож проходила в самотност.

'Краса, це коли нема нчого зайвого' - так звучить давня мудрсть одного тутешнього народу. У вйн Церес теж бачив свордну красу. Тут не було мсця для сентиментв, почуттв, нтриг... Тут кожен був собою. Таким, яким вн насправд. якщо людина тут проявляла почуття - значить у не було достатньо сили, аби захистити та зберегти х. У Цереса така сила була. справа тут навть не у костюм, хоча вн теж зграв у трансформац школяра чималу роль. Змнилася його свдомсть. На другий план вдйшли ус страхи й фоб. Змнилася флософя життя. Вже одного цього було достатньо, аби перетворити забитого хлопчика в запеклого вуличного бйця. Та й сам вн уже втомився постйно боятися. Спочатку Тайто шов уперед тому, що просто не мав ншого вибору. Йому довелося переступити через себе. Потм зробити це ще раз. ще раз, ще... Вн навчився боротися з страхом, а коли зрозумв це - довго смявся над собою. Кажуть, що не бояться лише дурн та божевльн. Страх, це нормальна людська реакця перед невдомим. Але який сенс боятися, якщо ти оце невдоме вже не раз пережив пзнав? Вн сам перекував свй страх в обережнсть.

Витираючи руки пдбраною ганчркою, Церес вийшов з пдземки й нарешт побачив мсце, про яке так багато чув. 'Grand Central Terminal - Великий Центральний Вокзал. 44 платформи, 67 колй. Ма архтектурну цннсть. По можливост - не руйнувати.' - по-свому прокоментував побачене нанокостюм. нехай в ньому не було душ, але з таким товаришем вд самотност точно не збожеволш.

Пробгшись по навколишнх вулицях, Церес швиденько вдстрляв особливо нахабних цефв, незабаром стояв перед командуванням.

- Shit! Там всередин дйсно сидить людина? - один з солдат на вход нахабно спробував зазирнути крзь скло маски.

- Макс, досить до нього приставати. Краще б до двчат клевся. - промовив другий, вдкриваючи двер. - Тоб прямо направо через контроль. Баркл вже чека на тебе.

- Угу. - буркнув Церес, тльки тепер зрозумв, що змг вдповсти! - М-м-г!

- Що?

Недовгою була радсть. Голосовий модулятор, як виявилося, так не налаштувався. Максимум, на що його вистачало - мугикнути пдтвердження або заперечення. Махнувши солдатам вдбй, один з них повв його за собою крзь натовп.