Читаем Знахар полностью

– Нам не потрібен ні експерт, ніяких свідчень. Потрібен хтось, щоб трохи прояснити для нас речі.

– Але я не можу далеко поїхати звідси, особливо до Ниси, – сказав Кшисєк.

– Немає потреби. Я приїду до вас, а деякі з питань обговоримо по телефону. На жаль, я не можу надіслати тобі будь-які матеріали, це службова таємниця і таке там. У нас немає підписаної угоди про конфіденційність, але ми її підпишемо, коли я приїду.

Чорт, тільки брата не вистачало. Де він його прийме? А якщо виявиться, що Якуб — ​​убивця, і Марек впізнає його на якомусь пам’ятному портреті чи ще на чомусь, що там буде?

– А ви мені цей договір не можете надсилати, я його підпишу, відправлю назад і так далі.

– На жаль, у мене не вистачає часу. У нас скоро буде вечірня нарада. Коли закінчимо, я тобі подзвоню. Дякую. Привіт!

– Привіт!

Холера. Сталося. У всякому разі, нема про що турбуватися на запас. Скоро вони викладуть свої карти на стіл, і не виключено, що їх застрелять чергою з калаша. Тому завтрашнього дня може і не бути. Але, Кшисєку, не хвилюйся, зрештою, як співав зворушливим голосом один діамант польської музичної сцени: "кінця світу сьогодні не буде, бо в Токіо вже завтра"[55]. Ну який піп, така і попадя.

Він повернувся до кімнати, Генрі та Якуб радісно балакали, попиваючи малинову наливку. Побачивши хлопця, поліцейський трохи спохмурнів, а м'язи напружилися. Ну добре. Агент Малдер, до роботи.

– Дзвонив мій брат. Він звернувся до мене з проханням про історичну консультацію щодо відомої із ЗМІ справи людини, засмаженої у печі на відьом.

Якуб навіть бровою не поворухнув. Кшисєк ковтнув слину, бо, мабуть, і справді мав справу з холоднокровним убивцею.

– Це випадок в Нисі? – невимушено сказав поліцейський, але це прозвучало штучно, як у актора з "Складних випадків"[56].

– Саме він. Сьогодні вранці ми бачили це по телевізору, і зараз я хотів би поговорити про це. Бо насправді, оскільки ми говоримо про Нису, то…

– До біса, досить! – Генрі енергійно підвівся і подивився на Якуба. – Треба поговорити, Куба, бо справа досить складна.

– Так? – Якуб сидів непорушно.

Кшисєк був упевнений – так власне сидять вбивці. Вони залишаються незворушними, а в їхніх головах створюється черговий сатанинський план вбивства Богом дух винної людини, наприклад студента-історика. Якого насправді не потрібно вбивати, тому що він уже мертвий, він просто живе частинами. Їх залишилося небагато, півроку сплат, і ми можемо закрити кредит, пане Шорца. На жаль, ваш кредитний рейтинг впав до нуля. Це типово для мертвих людей.

– Молодий бачив історію маршрутів в твоїй навігації. Я мушу казати більше?

– Мабуть, ні, — спокійно сказав цілитель.

– Ти був вчора в Нисі? – рішуче запитав поліцейський, наче з нього вискочив професійний кіготь.

– Сідай, Генрі. – Якуб наповнив келихи. – У цій ситуації найкращим був би безсмертний рядок із поганих польських фільмів: "це не те, що ви думаєте". Бо це не те, що ти думаєш.

– Звідки ти знаєш, що ми думаємо? – спитав Кшись.

– Ну, панове, ми тут дискутуємо вже кілька днів, тож не ображайте мій чи ваш інтелект. Висновок очевидний. Перед вами вбивця. Але той факт, що ми зараз не в поліцейській дільниці в Дубецьку чи Перемишлі, і що тут немає репортерів з усієї Польщі, свідчить про те, що ви мені трохи довіряєте. Я хотів би подякувати вам і відплатити вам тим же. Довірою. Давайте вип’ємо на коня та підемо за мною.

– Куди нам йти? – трохи невпевнено запитав Кшисєк.

– До мого секретного підвалу, де по дорозі чекають люки в підлозі та діри, що наїжачилися ножами під ними. Мені потрібно позбутися вас і замести сліди. Кшисєк, заради Бога, я не знаю, чи пишатися, чи злитися, що ти підозрюєш в мені суперсерійного вбивцю. Я подумаю про це трохи пізніше. Пішли.

Він і дійсно привів їх до однієї з підземних кімнат, чистих і освітлених. Доступ захищали двері зі сканером пальців. Якуб підніс до нього великий палець і штовхнув двері. Світло загорілося автоматично.

– Гарні заходи безпеки, – посміхнувся Кшисєк.

– Знаєш, тут багато чужих людей, не всі про мене хорошої думки, – відповів Якуб. – Перед такими людьми краще замикати двері.

Інтер’єр складався з письмового столу з ноутбуком на ньому та кількох полиць з файлами та коробками. Цілитель підійшов до однієї з полиць, схопив синю коробку та поставив її на стіл.

– Це має все пояснити. – Він обережно відставив картонну кришку й дістав конверт, що був всередині. – Це останній, який прийшов три дні тому.

Він передав листа Кшисєкові.

Конверт був формату А5 з щільного паперу. Адрес написано від руки красивим почерком.

– Відчиняй, не бійся, — підбадьорив господар. Генрі дивився на їхні руки.

Всередині був аркуш паперу, теж з твердого паперу, ймовірно, ручної роботи або декоративного. Посередині було написана цифра: три.

– Це якась загадка? – запитав хлопець.

– Можна сказати і так, але вона простіша, ніж здається. Подивіться на поштовий штемпель.

На конверті було наклеєно дві поштові марки, без поміток типу "пріоритет". Штамп був дуже чіткий.

– Ниса? – запитав Генрі.