Читаем Знахар полностью

– Бо ж відомо, ​​усі серійні вбивці ходять у початковій школі з ножем у рюкзаку й випромінюють ауру смерті. Генрі, ти поліцейський, ти знаєш про це найкраще. Звичайні сірі матері-польки холоднокровно вбивають своїх чоловіків; Серійні - часто це люди, про яких ніхто не може сказати поганого слова.

– Кшисєк, ми знайомі кілька днів. Якуб повірив тобі, і я також. Але, будь ласка, не пизди мені тут дурниць. Яків не вбивця!

І так вони перегукували один одного добрих півгодини. Кшисєк мав перевагу, тому що початковий шок уже минув, і він мислив ясніше. Генрі ж довелося змиритися з незвичайним відкриттям. Коли вони закінчили сварку, настав час шукати пояснень. І цього разу в ролі адвоката диявола виступив поліцейський.

– Може, це збіг обставин? – сором’язливо кинув він, мабуть, не вірячи в те, що говорить.

– Один раз – погоджуся. Двічі – дивно, але можливо. Але, хлоп, ось увесь список, усе збігається з датами.

– Ти віриш, що він так їздить по Польщі, вбиває людей, відмінно замітає сліди, а трас з навігації не видалив?

– Кожен злочинець робить помилку, часто банальну. Я маю пояснювати це поліцейському?

– Може, він туди їздив через якесь своє розслідування?

– Генрі, дати збігаються з вбивствами. Він був там не наступного дня, а саме в день вбивства. Сьогоднішня ніч! Пам'ятаєш, ще телебачення не сказало, що і як, а він уже в ліжку! Йому вдалося вбити людину, за чотири години примчати на "мерсі" додому і спокійно заснути.

– Не забувай, що раніше він збудував у Нисі велику відьомську піч. Йому довелося б побувати там кілька разів.

– Може, він доручив це зробити комусь іншому?

– Побачимо, що дасть слідство. Я б ні в чому не був впевнений.

Тут бій на здогадки тривав майже півгодини. У результаті вони дійшли одного спільного висновку.

– Доручав він чи ні, але у цих місцях був. – Генрі масував чоло і говорив спокійним тоном. – А це означає одне: кілька днів він розмовляє з нами про ці вбивства, багато чого від нас приховуючи. Не знаю, можливо, він ставиться до нас як до якоїсь контрольної групи, яка перевіряє, чи можна за виявленими фактами знайти вбивцю. Його, якщо вбиває він, або когось іншого, якщо він особисто шукає вбивцю. Сам не знаю, вважаю, що мені потрібно все спокійно обдумати.

– Генрі, ми зустрінемося ввечері. У мене є деякі новини з мого візиту до лікаря, це буде ідеальним вступом. Можливо, ми будемо задавати йому питання пізніше?

– Може бути.

Генрі, очевидно, не був впевнений і боровся сам із собою.

– Так треба.

– Курва мать!

Це привело їх до однієї спільної тактики. Вони зустрінуться ввечері, Кшисєк повідомить про зустріч із доктором Яцеком Карасіньським, Генрі розкаже щось про те, чого він дізнався від своїх колег із Ниси, а потім прихерячать фактом про навігацію.

Так що сиділи.

Вечірній рапорт Генрі розпочав із того, що повідомив, що, як тут не дивись і що не кажи, смерть у Нисі має одну незаперечний плюс: журналісти покинули їхню околицю зі швидкістю світла та погналися за новим слідом.

Емоції трохи вщухли, тому Кшисєк відносно спокійно повідомив про події дня. Трохи обговорили їх і пили місцеві наливки. Він вирішив більше нікого не заплутувати і не піднімав тему вбивства тисяча дев'ятсот сімдесят шостого року, тим більше, що сам він був переконаний у тому, що це не важлива тема. Тож зустріч пройшла традиційно. Порушення мало статися в одну мить. Хлопець делікатно кивнув у бік Генрі. Він перевів подих, але саме в цю мить у нього задзвонив телефон. Зазвичай він кинув би його в темряві до кишені, але тема зі старого серіалу "Поліція Майямі" лунала з його штанів. Дзвонив брат, напевно, вперше за рік. Мабуть, щось сталося.

– Вибачте, я повинен відповісти. Це екстрений виклик, швидко сказав він і вийшов з кімнати. - Що? – спитав він тихим голосом.

– Привіт! Говорити можеш?

– Можу, тільки швидко.

– Буде швидко. Ти ще вивчаєш цю історію? – недбало спитав Марек.

– Вже скоро, — ляпнув Кшись, а потім прикусив язика.

– Скоро закінчуєш?

– Так. Остаточно закінчую. Ну, що там?

Кшисєк вирішив не давати своєму братові можливості копатися в цій темі, хоча той ніколи нею дуже не цікавився. Зрештою, подумав він, я ним теж.

– Розумію. Чи знаєте ви щось про відьом, суди й таке інше?

– Знаю. Можливо, напишу про це магістерську роботу.

– Круто.

Кшисєку здалося, що його братові ніби камінь упав із серця.

– Ну, я теж щасливий. Що ти хочеш?

– Нам потрібен консультант. У нас тут така справа, і нашого історика понесло до Америки на відьомський мітинг. Ну, я подумав про тебе.

– Яка? – швидко запитав хлопець. Чи може мова йде про ЦЮ справу?

– Можливо, ти бачив по телевізору. Є така справа, що хлопа засмажили на решітці, точніше, в печі. Точна копія відьомської печі, яка колись існувала в Нисі. А нам нема з ким порадитися. Я подумав, що, можливо, ти захочеш відірватися від книжок, а якщо ні, можливо, знаєш когось, хто обізнаний у цій темі.

Бінго! Агенте Малдер, готується робота на державу робота!

– Декого я знаю, але, мабуть, в нього не буде часу. А я? Марек, я навіть магістра ще не маю, який з мене консультант? Будь-який суд оскаржить це, коли до чогось дійде.