Читаем Знахар полностью

– І це в цій Відьминій вежі?

– Ні, на кіркуті, тобто на єврейському кладовищі. Там, у Моронгу, проводили страти, тож злочинець трохи знав історію. Тобто людей на цвинтарі не вбивали, доки там не поставили ешафот.

– Два швидких запитання, – схвильовано сказав Кшисєк. – Барбара, сучасна, була цілителькою?

– Навпаки. Вона була акушеркою і приймала пологи. Нібито, вона також займалася випадками, коли хтось дитину не бажав. Тому він ідеально вписується в дітовбивство. В чари - вже менше.

Кшисєк почухав підборіддя.

– Якщо подумати... Ми не знаємо напевно, який головний мотив убивці. Може, ми дивимося занадто вузько? Можливо, цілителі - лише вибірка?

– Саме так, – погодився доктор Карасінський. – Проте не можна занадто займатися дрібницями, бо тоді кожне вбивство стане для нас підозрілим.

– Друге питання. Ти казав, що хтось його налякав. Чи є показання свідків?

– Авжеж, – втішився господар, ніби тільки й чекав цього запитання, мабуть, приберігши його для великого фіналу розповіді. – Є навіть портрет по пам'яті.

– Та що ти кажеш?! Швидше покажи мені. Ти маєш його?

– Маю. Є тільки одна заминка, одне маленьке "але".

– Яке? – Кшисєк думав лише про те, чи скоро він побачить обличчя Якуба, достовірно передане поліцейським рисувальником.

– Це сталося тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року.

– Що?

– Добре подумайте, що це може означати.

– Що він не наша людина?

– Це може бути наша людина. Тоді йому було, на перший погляд, років двадцять, принаймні так сказав свідок.

– Не знаю, – ентузіазм Кшисєка згас.

– Це може бути один і той же тип, наслідувач або, можливо, спадкоємець.

– Я сьогодні дам це хлопцям на обговорення. Але покажіть мені цей портрет.

Лікар Яцек Карасінський посунув до нього ноутбук. Портрет по пам'яті був частиною канону досить загадкового мистецтва: малюнки людей з абсолютно ні на кого не схожими обличчями. І особливо це стосується Якуба. І вік не співпадає.

– Я роздрукував це все для вас, це тут у папці. Також є певна інформація про те, хто вів справу. У вас є зв’язки в поліції, тож, можливо, ви зможете дізнатися більше, можливо, вам дістануться якісь документи.

– Дякую, – відповів Кшись. – Знаю, що по мені не видно ейфорії, але треба все це повільно переварити.

– Чудово розумію. – щиро посміхнувся Карасінський. – Зі свого боку, я повинен визнати, що я трохи занурився в це питання, хотів би колись зустрітися на тих ваших нарадах і обговорити це.

– Запитаю, – відповів Кшисєк і про себе додав: "Якщо залишуся в живих, тому що спочатку я запитаю про щось зовсім інше".

– А я продовжу копати, чудова забава. Якщо щось знайду, то підкину. Мушу нескромно визнати, що у мене вже є наступні два сліди.

У цей момент їхню дискусію перервав стукіт у двері. Вітольд увійшов до кімнати.

– Не перешкоджаю?

– Ми щойно закінчили, — відповів Кшисєк.

– Чудово. Я також. Нібито. Чи не буде тобі заважати, якщо я буду говорити в присутності свого брата? Знаєш, лікарська таємниця і все таке.

Кшисєк усміхнувся й махнув рукою.

– Нормально, адже це завдяки йому ми тут зібралися. Можете говорити без страху.

Лікар присунув собі пуф і сів так зручно, наскільки дозволяв крихітний предмет меблів.

– Так ось, справи ідуть наступним чином, — почав він. – По-перше, нам потрібно встановити одне: я не фахівець з гліом. Тому я порадився зі своїми колегами. Двоє з них щодня мають справу з цією хворобою.

– Розумію.

Кшись кивнув головою в знак підтвердження, розуміння і того, чого очікував Вітольд Карасінський.

– Після коротких і виключно одностайних обговорень ми дійшли одного висновку: все насправді виглядає так, як діагностував доктор Радзішевський. Все підходить, все правильно. У доктора Статсона з Мічигану було лише одне заперечення, яке, за його словами, не вплинуло на ціле.

– Що? – підбадьорився Кшисієк і мусив зізнатися, що серце його калатало. Але чи залишилося йому життя менше, ніж вважали лікарі раніше? А може, це можна лікувати? Невже на обрії тільки що була соломинка, за яку вхопився потопаючий – тобто він?

– Він вважає, що дослідження проводилися на занадто слабкому обладнанні. Він порадив зробити це ще раз, використовуючи принаймні шістдесятичотирьохрозрядний томограф. Решта погодилися з ним, і я їх порадував тим, що завтра ми обстежимо тебе на апараті з Жешувської клініки. Тут набагато потужніший апарат, триста двадцять розрядів. Я знаю, це фахова мова, але цифри повинні проілюструвати різницю. Я вже зателефонувала в клініку своїй подрузі, доктору Йоанні Харенді, вона зробить для мене виняток і завтра прийме вас на приватний огляд. Абсолютно безкоштовно. Ти ж повинен написати її дочці реферат з історії. Така оплата. Результати дослідження ми обговоримо з моєю командою.

– Не знаю, що і сказати. – Кшисєк справді втратив голос, мабуть, трохи від емоцій. Чужі люди, але боролися за нього, як за рідного.

– Не треба нічого говорити. Будь в клініці завтра, близько 15:00, про решту не переживай.

– Ну, все зрозуміло. Вибачте, а мені потрібно йти, є чим зайнятися.

– Звичайно, дякую. – Кшисєк потиснув простягнуту праву руку лікаря. — Не знаю, як вам віддячити.