Читаем Знахар полностью

– Пане Кшиштоф. Я вибрав для себе нелегку професію і досить невдячну. Мало кому з лікарів доводиться повідомляти стільки поганих новин своїм пацієнтам. Навіть якщо випадок виліковний, це, як правило, пов'язано з витратами, болем і жертвами. Однак це дозволило мені добре пізнати людей. Так направду кожен вважає себе індивідуальністю, але у складних і стресових ситуаціях ми реагуємо однаково.

– Але я... – спробував втрутитися він, тільки доктор Радзішевський, очевидно, хотів донести щось важливе і не дозволив себе перебити.

– Так, я знаю, ви не вірите в такі речі. Я просто кажу: в цьому немає нічого поганого. Як на мене, віра в Бога і чаклунство – це одне й те саме. Людський розум для нас все ще менш досліджений, ніж Марс, він може творити чудеса. Хочете використовувати альтернативні методи – будь ласка. Однак, будь ласка, не робіть дурниць і не припиняйте рекомендовану терапію. Домовилися?

– Згоден, – відповів він більше для годиться, сподіваючись, що розмова швидко закінчиться.

Він не помилився.

– Пройдіть до сусіднього кабінету, пані Бася випише вам пакет документів. Там же буде моя візитка, якщо вона вам знадобиться, дзвоніть мені в будь-який час дня і ночі. Я не жартую. Також попереджаю, що може посилитися запаморочення, але не турбуйтеся про це, тільки не сідайте за кермо.

– Випити можна?

– Я не забороняю, однієї поганої новини на день достатньо. Ліки можуть заважати, тому не пийте, поки не пройде приблизно дві години після їх прийому.

Хлопець підвівся, потиснув руку лікарю, який теж підвівся, але було видно, що обличчя у нього не радісне. Дійсно, нецікаву професію він обрав.

На м'яких ногах Кшисєк підійшов до пані Басі, щоб отримати набір звільнень, рецептів та інших паперів. Оскільки вона була не надто балакучою жінкою, все закінчилося привітанням і прощанням. Коли з паперами було покінчено, він склав їх у папку і вийшов з кабінету.

– Хей, дідусю, Кшисєк теж зомбі! – привітав його крик Касі в коридорі.

Ну, курва, зомбі, не інакше. Ходячий труп. Він погладив малу по голові, кивнув Валентинові, схопив куртку і рюкзак і побрів додому. Там поставив на стіл пристойних розмірів пляшку "Джека Деніелса". План полягав у тому, що якщо він виявиться здоровим, то вип'є з радості, якщо хворим – з горя. В одному він був упевнений: алкоголіком він не стане. У нього не було на це часу.

РОЗДІЛ 2

Сходи до підвалу звивисті й оповиті тією вологою темрявою, яка притаманна місцям, забутим богами і людьми. Світло нестійкого полум'я свічки вихоплює з темряви червону цеглу, характерну для замків і підвалів, де катували винних і невинних. Спускаючись вниз, усвідомлюєш, що до тебе тут ступали найвидатніші люди свого часу, будівничі не лише міст, країн, але й архітектори долі світу. Ти відчуваєш піднесення, ти – обраний і за мить завіса таємниці впаде, тобі будуть передані секрети, за розголошення яких ти втратиш не тільки життя, але й душу. Сотні твоїх співбратів стоять біля стін, тримаючи в руках величезні свічки, їхні обличчя в капюшонах вказують тобі шлях до вівтаря. Ти стоїш там і, незважаючи на тремтіння литок і холодний піт, що стікає по спині, пишаєшся тим шляхом, який ти колись пройшов, і тією наполегливістю, яка привела тебе сюди. Роки самопожертви, боротьба з ірраціональними загадками і завданнями, гідними дванадцяти подвигів Геракла. Ти тренувався довго і завзято, перемагаючи вчителів-потворів, які пожирають найслабших у найменшу мить слабкості, що привела вас сюди.

Великий Магістр піднімається на поміст, тримаючи в руках не свічку, як інші, а велику книгу, пожовклі сторінки якої відкриваються небагатьом. Настав час присяги. Благоговійно повторюєш слова, які були написані на цих вікових сторінках. Що змусило їх протриматися стільки років, з чого вони зроблені? Легке тремтіння пробігає по потилиці, коли з глибин пам'яті виринає історія книг, зроблених з людської шкіри. Зараз не час для цього, треба зосередитися на присязі. Вона не латиною; якби вона була латиною, це, мабуть, ще більше підняло б урочистість церемонії, але кожен адепт повинен розуміти її повністю, зрештою, латині вас не вчать. Зрештою, ти даєш обітницю, порушення якої карається жорстокою смертю, твоєю і всієї твоєї родини. Слова течуть під склепінням, вони йдуть досить легко. Ти не помилився. Залишилися останні два речення...

"Обіцяю, що ніколи не побудую залізничний переїзд, який був би б прямим, рівним і прослужив би більше двох років. Будь-який переїзд, який вийде з-під моєї руки, буде рвати підвіски і змушувати водіїв лаятися. Амінь.".

Всі задувають свічки.

Церемонія закінчена. Ти став інженером.

Саме так це мало виглядати, Кшисєк був у цьому впевнений. Він не міг придумати жодного іншого раціонального пояснення тому, що він щойно відбивався головою від підголівника свого автомобіля, а підвіска стогнала, мов вмираючий лось. І це в якійсь глушині, але ні, це національна дорога в місті, яке відоме на всю Польщу, і переїзд ремонтували двічі за останні десять років.