Читаем Знахар полностью

– Злодії... – пробурмотів лікар. Кшисєку навіть стало його шкода. Він саме збирався віддати пацієнтові результати аналізів, і вони, напевно, були не надто радісними. Та й як можна сказати пацієнтові, що у нього рак, коли ти весь вкритий потом? Це недоречно.

– Присядьте.

– Лікарю, що ви знайшли? – він нарешті запитав, бо хотів покінчити з цим.

– Як ви себе почуваєте?

– Чудово, – чесно відповів він.

Це було найгірше, він, мабуть, був смертельно хворий, а почувався дуже добре.

– Чудово. Що ж, це чудово.

– Скоро може бути гірше.

– Гм... – буркнув доктор Радзішевський. – Як ви знаєте, ми провели повний комплекс обстежень, навіть додатковий. Так буває, коли підозрюють рак у молодих людей, – почав лікар, ніби просто не міг сказати, що і як. Так, ніби оточення вердикту банальностями пом'якшило б удар. Ніби кат став над засудженим і оголосив: "Братику, у мене погані новини, мені дуже шкода, що доля звела нас так, і одразу ж розлучила в той день, коли ми могли б розпочати щось нове і прекрасне. Пробач мені, але я зараз відрубаю тобі голову!".

– Пане лікарю, скажіть мені, що і як, бо нас тут зараз підсмажать за рахунок Європейської Спільноти, – кинув Кшисєк крізь стиснуте горло.

Він обіцяв собі, що буде спокійним і бадьорим до самого кінця, але, здається, не погодився зі своїми литками і руками, бо вони тремтіли і не мали наміру зупинятися. Просто нерви. Йому все це набридло. І справа не в суїцидальних думках, а в тому, що сидячи в приймальних, дивлячись в очі тим людям, з якими жорстоко обійшлася доля, він запитував себе "чому я?". У лікарняних коридорах він, мабуть, вислухав сотні різних історій про хвороби, в яких завжди йшлося про невмілого лікаря, який не хотів або не прийняв свого покликання. І все це зазвичай цитувалося священною літанією кожної польської приймальні: "Господи, щоб хворіти, це ж треба мати здоров'я".

– Так от, до справи. Я підтверджую свій початковий діагноз. Гліома під лобовою часткою мозку. Неоперабельна. – Лікар подивився на Кшиштофа з-під окулярів і знову потер лоба. – Звичайно, ви маєте право звернутися до іншого лікаря, я б навіть рекомендував це зробити. Йдеться не про віру чи довіру до мене, а про ваш внутрішній спокій. У вас є результати аналізів, їх завжди можна перездати.

У що не можна було не вірити. Перед прізвищем доктора Едварда Радзішевського було стільки абревіатур, що голова йшла обертом. Поки лікар обговорював результат, представляв можливі варіанти, думки Кшиштофа були десь далеко. Його це все якось не шокувало, він був достатньо підготовлений до цього. Єдина проблема полягала в тому, як сказати батькам. Він ще не говорив їм про хворобу. Спокійно навчався у Варшаві, тому вони навіть не знали, що з ним відбувається. Єдине, що він виокремив з потоку слів, це те, що йому залишилося жити близько півроку. Решта – з Божою поміччю, бо медицина дати не може.

– І ще одне, – сказав лікар зміненим тоном, ніби попереджаючи, але в будь-якому разі виводячи Кшисєка зі стану замріяності, поєднаної із заціпенінням.

– Так?

– Не знаю, як це сказати, але мушу. Звичайно, це ніби виходить за межі моєї компетенції, але совість вимагає, щоб я тебе поінформував, я б навіть сказав, попередив.

– Слухаю.

– Я хотів би застерегти вас щодо нетрадиційних методів лікування. Є багато шарлатанів, які обіцяють чудеса. Якби існували ліки від раку, ми б ними користувалися. Я знаю, що потопаючий хапається за соломинку, тому давайте укладемо угоду: використовуйте всі методи лікування і лікування шарлатанів, які ви можете придумати, до тих пір, поки вони не заважають нашій терапії. Домовилися?

Терапії? Він пропустив багато з того, що говорив доктор Радзішевський, але чи було там щось про терапію? На щастя, лікар, схоже, відчув його думки і пояснив те, що вислизнуло від його вух.

– Ви отримаєте комплекс медикаментів і процедур, від яких не варто відмовлятися. Справа не в тому, що ви почули сьогодні смертний вирок, просто шанси на успішне лікування дуже низькі. Але вони все одно є.

– Розумію.

– Тому повторюю, будь ласка, не опускайте руки. Я говорю з власного досвіду. Їдьте і моліться в Ченстохові чи ще десь, але не припиняйте лікування. Домовилися?

– Згоден, – кивнув він без зайвого ентузіазму.

– Я не жартую. Ви чули про Яцека Качмарського, барда "Солідарності"[6]? Він боровся з раком за допомогою квашених трав. Таку чудодійну суміш йому продав один сучий син, який розвів людей на два мільйони злотих. Він не дозволяв ні обстежуватися, ні звертатися до лікарів. Лікування виявилося неефективним.

Кшисєк знову кивнув.

– У нас є підтримка психолога, я вже поінформував його, що ви йому зателефонуєте. Ось його візитка. Звісно, за рахунок Національного Фонду Здоров'я.

– Не знаю, – сором'язливо почав Кшисєк. – Не думаю, що я б пішов до якихось екстрасенсів чи біоенерготерапевтів. Мені це навіть на думку не спадало.