Читаем Знахар полностью

– Не треба, ми з Якубом не були одружені.

Кшисєк часто дивувався певному стану, описаному оповідачами в книгах: герой почувався так, наче його вдарили по голові. Відтоді йому не потрібно було дивуватися, він уже знав, що це таке.

– Та як… – ледве витримав він. – Адже по телевізору…

– Ще один оманливий хід, щоб ускладнити пошук. Ми живемо в конкубінаті, що є злом і страшним гріхом. Він офіційно називає мене своєю дружиною, можливо, навіть розповідав тобі щось про весілля, але правда в тому, що я дівчина, на якій можна одружитися. Отже, повертаючись до теми, можеш сміливо робити мені пропозицію. Інша справа, чи прийму я твої залицяння, — пустотливо всміхнулася вона.

Агент Малдер щойно переживав один із найдивніших днів у своєму житті. Йому стало жарко, і його ранкова ерекція, випущена, як джин із пляшки, постійно поверталася до нього. Нехай йому грець.

– Не ламайся, хлопе. – Вероніка штовхнула його в плече. – Все буде добре, ти будеш задоволений.

Він не ламався, лише був трохи шокований, його попереднє розуміння ситуації, в якій він опинився, було перевернуто з ніг на голову. Професор і його колега змусили його зрозуміти, що полювання на нібито інквізитора є марним, жінка, яка викликала його інтерес, виявилася більш ніж доступною, але при цьому вона все ще представляла смертельну загрозу.

Тим часом вони доїхали до торгівельного центру Millenium Hall, як сказала Вероніка, одного з найкращих у Жешуві. Може, це й найкращої, але підземний паркінг, швидше за все, проектував фахівець з розплідників собак, ніхто інший не придумав би так тупо тісно розмістити простір. Цей чоловік, швидше за все, належав до того ж таємного братства, що й інженери, відповідальні за залізничні переїзди. Геній електроніки, мабуть, допоміг йому в мерзенному процесі проектування, адже лампочки, що повідомляють про вільні місця для паркування, могли б так само легко прикрасити ялинку на ринковій площі Жешува. Неважливо було місце вільне чи зайняте, світло горіло зеленим. Сучасні лічильники, які, ймовірно, коштували чималих грошей, годували бідних водіїв порожньою надією, обіцяючи, що в цій алейці при в'їзді є три місця. Щоб жарт вдався на всі сто відсотків, заїхавши в таку алею, водій повинен був побачити напис: "А як тебе наїбали, дурний хер!". Однак нікого не цікавив цей тип соковитої солі жарту. Усе це змусило водіїв кружляти, як леви, навколо стада антилоп у пошуках потенційної здобичі. Якщо з’являлося вільне місце, відразу з’являлося кілька машин, які запекло боролися за бетонну пляму. Параноя, за яку хтось повинен отримати жорстокого лупня.

Сам торгівельний центр, на відміну від варшавських, була просторою і мала велике подвір’я з розставленою сценою. Цікаво, через триста років це буде реліквія, порівнянна з палацами та замками? Якщо це колись станеться, якщо ця галерея стане музеєм XXI століття, реконструктори повинні ретельно відтворити потяг, який курсував по алейках, розташованих на першому поверсі. До різнокольорового локомотива було причеплено кілька вагонів, з яких стирчали голови зачарованих дітей. Серед пасажирів також було кілька татусів, які, здавалося, прагнули телепортуватися до найближчої пивної, щоб перехилити кілька бокалів пива. Усім керував водій, який час від часу видавав дратівливий свисток, який тримав у роті. Керування цим потягом, безсумнівно, вимагало від вас або попрощатися з розумом, або багато алкоголю, якщо ви не любите дітей, торгівельні центри, свистки та поїзди. Рівняння з результатом, якого неможливо досягти в існуючому Всесвіті.

Весь центр був поділений на дві зони. Перша, напхана барвистим одягом, була зайнята жінками, чий талант перекидати через руки сотні одиниць одягу за одну хвилину постійно дивував Кшисєка. Друга зона складалася з лавок на пішохідних доріжках, повних сидячих чоловіків. Тут навчене око могло відразу відрізнити ветеранів від новачків. Перші були забезпечені книгами, газетами чи планшетами, які брали з собою, щоб скоротати час. Вони лише час від часу вставали і не відриваючи очей від своїх іграшок, переходили на наступну лавку слідом за власними дружинами. Останнім залишилося шукати серед рухомого натовпу симпатичніших представниць прекрасної статі.

Кшисєка, як і Данте, протягнули через усі поверхи цього пекла, провідником була така собі Беатріче. Він чемно приміряв усе, що йому давала Вероніка, лише одного разу, на першій касі, запротестував, що він не згоден, щоб вона дарувала йому такі подарунки. Один погляд її прекрасних очей, наповнених мільйонами спалахів гніву, змусив його зрозуміти, що він не повинен протидіяти жінці під час шопінгу. В результаті став володарем стильної футболки і коктейльної сорочки, милого светра, хороших джинсів, вовняного напівпальто і елегантних туфель.