Читаем Знахар полностью

Костел у Калєтніках історичним не був, його будівництво чи, принаймні, проект можна було приписати невідомому митцю, який колись усіяв своїми випердками польські гори на південному сході. Будівля виглядала як секретна база інопланетян, які могли в будь-який момент стартувати, щоб знищити світ, яким ми його знаємо. Ніхто не прийде на допомогу, Америка надто далеко. Будинок священика, однак, виглядав досить пристойно, хоча й не впадав у око. Охайний, одноповерховий будиночок, щось на кшталт шляхетської садиби, але без жодної колони та ґанку. Доступ до нього був захищений чавунною огорожею з гарно вигнутих прутків з вістрями, схожими на списи. Певно, тут коваль потрудився, бо все було сплетено в ковані та пофарбовані сріблом лозові гілки. Щось красиве. Враження від будинку пароха як неприступної фортеці псувала трохи навстіж відчинена в’їзна брама та чоловік, що підмітав бруківку, зовсім не схожий на палацову охорону.

– Доброго ранку, – сказав Кшисєк.

– Щасти Боже, – відповів той, припиняючи роботу. Кшисєк подумки дорікнув собі, що на всі сто перед ним був вікарій, але звідки йому було знати, тип не носив колоратки.

– Щасти Боже, – швидко виправився він, – я маю приємність поговорити з паном парохом? — з досить дурною міною запитав він.

– Та де там, – відповів чоловік. – Анджей Борек, принеси, подай, підмети, професійно: вікарій.

– Кшиштоф Шорца.

Вони потиснули один одному руки.

– Пароха немає, може я чимось допоможу?

– Сподіваюся, бо за мною довга дорога, аж із Сандомира.

– Велосипедом?

- О ні. – Майбутній агент Мальдер сміявся в голові Кшисєка над його дурістю, аж гуділо. – На велосипеді лише кілька кілометрів. Я гостював у друга.

– Ну, це добре, бо на велосипеді до ночі пан би не повернувся, навіть якщо б це був знаменитий велосипед отця Матеуша[42].

– На жаль, велосипед позичений, цілком місцевий.

– Якщо в січні до мене на велосипеді приїде немісцева людина, я бачу, що справа буде серйозна. Зайдемо всередину, воно наче і весна взимку, але мерзнути немає сенсу. Пропоную чай.

– З задоволенням вип'ю, – відповів Кшисєк і пішов слідом за вікарієм до будинку.

Сюрприз номер один. На перший погляд вікарій не був схожий ні на божевільного інквізитора, ні на серійного вбивцю. З іншого боку, мало хто так виглядав, людина як людина, але замість того, щоб втекти з дому на риболовлю, він вбивав старшокласниць. Невелика різниця, але цим не похвалишся у Фейсбуці.

Здивував і інтер’єр будинку. Загалом, Кшисєк і не знав, чого очікувати, в плебанії він був уперше, але розраховував на віллу, повну розкоші, профінансовану щедрими, але абсолютно несвідомими парафіянами. А тим часом усе було влаштовано так, як і має виглядати хата, що передається з покоління в покоління. Багато старих меблів, але жодного дорогоцінного антикваріату, на кухню прокралася якась сучасність, в основному у вигляді вбудованої плити, посудомийної машини та холодильника останнього покоління. Священик помив руки, увімкнув чайник і приготував кілька кухлів і пачку чаю Lipton. З холодильника дістав тарілку з бутербродами, загорнутими у поліетиленову плівку, а з шафи – печиво.

– Якщо пароха немає, то вранці економка заходить лише на мить і готує їжу на цілий день, тож це все, що я можу запропонувати, – усміхнувся священик.

– Будь ласка, не хвилюйтеся, я думаю, що це не займе багато часу, печива вистачить.

– Якщо це триватиме недовго, чи варто було турбуватися аж із Сандомира? Що за справа?

– Для пана священика, мабуть, дрібниці, а для мене серйозно. Я історик, в засаді – ще буду, бо зараз пишу магістерську роботу. Тему мені дав мій науковий керівник, професор Маріан Блажеєвський: "Залишки слов’янської культури в сьогоднішні часи: субкультури та нетрадиційна медицина".

– Цікава тема.

– Це справа смаку, я б віддав перевагу іншій, чесно кажучи, але нікому про це не кажіть. Особливо професорові.

– Сам навчався, хоч і закінчив семінарію, але завжди. Студент студента зрозуміє.

Про в справі нібито магістерської роботи вікарій міг дзвонити скільки завгодно. Професор був проінформований про всю ситуацію Кшисєком, і як один із найбільш крутих людей в університеті, він схвалив всю ідею розслідування на тлі історії. Хлопець навіть щось буркнув про те, щоб цю тему включити в майбутню справжню магістерську роботу. Брехня у великому масштабі.

– Пан ксьондз всі сво\ іспити вже склав, мене все це ще чекає. Я чому відчуваю,що буде лажа. Я склав список людей, які називають себе цілителями і мають щось спільне з давніми слов'янами. Навіть несвідомо, наприклад, вони використовують ті самі методи або принаймні роблять вигляд, що так роблять. Найцікавішою була Зенобія Жарца, але, на жаль, вона нещодавно померла, і моя робота, мабуть, і не почнеться.

– Ну, вона померла. Зачаділа. Але що я маю з цим спільного?

– Я вас попереджав, що справа досить складна. Я чув, що були якісь проблеми з похованням, мабуть це пов'язано з її діяльністю.