Читаем Знахар полностью

Колись забобонний селянин несміливо заходив до задимленої хати, де все навколо було дивним і викликало відчуття чарівності. Висушена жаба, смердюча суміш, таємнича баночка, наповнена курячими ніжками, – усе це свідчило про професіоналізм цілительки, яскраво показуючи, що мистецтво лікування разом із усіма таємними секретами вона отримала від своєї вчительки. Вона лікувала, і це спрацювало. За допомогою богів, звичайно. Ну, куди, для здорового глузду, могли заскочити хоч на мить боги — у звичайну курну хату чи в ось таку печеру моторошності, де, напевно, можна знайти ріг єдинорога, блискавку, що потрапила у свячений глек, чи мотузку повішеного? Подібне враження склалося сьогодні у Кшисєка: це дім профі, який не грає в якусь стару бабусину магію-шмагію, а поєднує знання своїх предків і досягнення цивілізації, щоб допомагати.

У холодильниках були баночки з мазями, різні порошки, акуратно упаковані в пакети з струнною застібкою, і десятки пляшечок із різнокольоровим вмістом. Все описано, але звісно латиною, ну quidquid Latine dictum sit, altum videtur[41]. Ви б віддали перевагу лікуванню деревієм або Achillea millefolium? Кшисєк трохи знав латину, зрештою, який він історик, не знаючи її, але терміни були переважно професійні. Усе це нагадувало йому аптечний склад Тарговського в Сандомирі, куди він часто заходив із мамою чи бабусею. Величезний, з красивими наклейками на коричневих пляшках, ящики, означені рельєфними етикетками з пофарбованої в білий колір бляхи; латинські назви були для маленького хлопчика справжніми воротами в країну чудес. І цей запах, суміш трав і ліків, благоговійна тиша і шелест пакетів, в які ліки пакувалися. Як це можна порівняти з сьогоднішніми аптеками, де миготлива реклама обіцяє одним махом вирішити проблеми з чоловічою силою і з гемороєм?

Кшисєк уважніше придивився до місця, де знахарка, вочевидь, приймала пацієнтів. Стіл як стіл, але там був спеціальний тримач з купою кабелів для підключення ноутбука. Він дістав маленький блокнот і записав "ноутбук", щоб не пропустити цей факт, коли пізніше буде складати пазл. Він був детективом-початківцем, а профі в кіно завжди все записували, а потім сиділи всю ніч у кімнаті, заповненій нотатками та фотографіями. Потім, у диму сигарет, вони ходили від стіни до стіни, наче хижак, замкнутий у незручній клітці, аж поки їхній розум, підживлений теплим віскі, не знаходив той єдиний шлях, абсолютно невидимий для непрофесіоналів у гущавині підказок. Тож він записав "ноутбук", щоб потім, у присутності Генрі, відкрити блокнот і нахмурено запитати, чи було знайдено таке обладнання. Якщо ні, це буде загадкою.

Він вийшов з кабінету і ковтнув слину, коли зіткнувся з останнім етапом цієї подорожі: ванною. Звичайно, він розумів, що з неї на нього нічого не вискочить, у нормальному світі трупи на людей не нападають, але обставини все одно були дуже неприємні. Він просто шкодував про кожну прочитану книгу Кінга, Мастертона та Кунца. Відсьогодні більше ніяких фільмів жахів. Кому це потрібно? Тільки заважають дослідити місце злочину, якщо виникає така необхідність. Хлопець відкрив двері ванної кімнати і зрозумів, що бачить саме те, що бачив убивця і те, що бачила Зенобія перед тим, як вирішила прийняти ванну востаннє у своєму житті. Холод пробіг по його спині, і серйозно, він хотів бігти, і дуже швиденько, звідси. Відчуття, що хтось ось-ось схопить його за руку і скаже: "Що ти тут шукаєш, колего?", було настільки сильним, що він справді був радий опинитися в туалеті, тому що, якщо він обісреться зі страху, то може встигне зняти скинути штани.

Напруга трохи спала, коли він побачив звичайнісіньку у світі ванну кімнату, легкий пережиток часів ПНР, але, окрім свідчення давніх часів, тут ніщо не викликало страху.

– Що ти тут робиш, колего? – гримнуло позаду так несподівано, що Кшись ледь не наклав в штани..

Він так швидко обернувся, що зачепив дзеркало й щось з нього збив. Ні, не мертва жінка здивувала його на тому місці, де віддала Богові дух. Це Антоній Валєчек, відомий місцевим як Квасек. Хлопець трохи заспокоївся, що не зіткнеться віч-на-віч не з мстивим трупом, а зі звичайним, горезвісним однооким міліціонером. Раптом він згадав перший вечір з Якубом і Генрі, щедро политий підляським самогоном, коли він погодився поговорити з Квасеком про смерть Зенобії.

– А пан? – не здався Кшисєк. - Що ви тут робите?

Той, мабуть, не очікував нападу, бо почухав голову, ніби шукаючи виправдання.

– Можна сказати, синку, сусідський патруль. – Він сунув сигарету в рот. – Старі навички поліцейського.

– Мабуть, міліціонера, – сказав хлопець і одразу пошкодував про свої слова.

На жаль, його язик часто випереджав мозок, через що йому вже траплялося получати по пиці, і, мабуть, він ще не раз отримає. Можливо, навіть за мить.

– О, я бачу, Якуб тебе сповістив і як слід підготував до зустрічі зі мною. Нехай буде міліціонер, я цього не заперечую, вірно служив Валенсі, а також вірно служив партії.