Читаем Знахар полностью

– Іду! – гукнув він в бік дверей і сповз з ліжка. А вбивство вікарія і самогубство Квасека, це правда? Ці події найбільше підпадають під категорію "Сни та кошмари". Мабуть, це теж правда, згадав він Касю Стружинську, з якою домовився про ранковий візит до поліцейської дільниці; вона порадила йому звернутися до психолога, за що він їй дуже подякував. Хоча, мабуть, варто було погодитись, адже кожна людина має право трохи божеволіти через усе це.

Луп! Луп! Луп!

– Матір єдина…

Він вирішив не надто вдягатися, вистачить футболки та спортивних штанів. Криків на кшталт "Поліція, відчиняйте, а то будемо виламувати двері!" не було, тому, ймовірно, хтось приватно порушував його спокій.

Він підійшов до дверей і гукнув:

– Хто там?!

– Генрі!

Голос прозвучав знайомо.

Кшисєк швидко відкрив і впустив поліцейського. Той виглядав втомленим і погано виспаним, щетина на обличчі надавала йому чоловічого шарму, але ні мішки під очима, ні пом’ятий одяг вже не дуже.

– Кшисю, мені потрібно поговорити з Якубом!

– Ха! Хто не повинен?! Генрі, наш приятель зник минулої ночі, і з ним немає зв’язку. Вероніка також сказала, що телефони мовчали, і ніхто з її друзів чи родини його не бачив.

– Курва мать!

Поліцейський попрямував на кухню, став перед кавовою машиною, в ній ще було вчорашнє латте.

– Кави хочеш? – запитав Кшисєк.

– Зроби.

– Перш ніж розповісти мені, що там сталося вчора, я, можливо, підсумую божевільну послідовність подій у цьому забутому богами й людьми містечку.

– Ну, у нас є хвилин двадцять, друже, потім я маю відвезти тебе до Касі у відділок.

– Авжеж, шляхетське слово - не дим, я обіцяв, я прийду. Спершу нам потрібно зробити лише одну річ — відвідати Вероніку в лікарні.

– Я чув, що вчора у твоїй присутності люди потрапляли або в морг, або в реанімацію.

– Точно! – Кшисєк підняв тост чашкою кави. – Чорний гумор належить найбільшим умам, як сказав мій професор.

– Ми можемо заглянути до неї, насправді, навіть повинні. Якби вона прийшла до тями, можливо, могла б розповісти нам щось про Якуба.

– Якщо використаєш свої таланти розслідування, то напевно. Ти розкажеш мені, а що насправді діялося вчора на вашому фронті?

— Ти, напевне, і так все знаєш. – Поліцейський підсолодив каву трьома столовими ложками цукру. – Не дивись на мене так, мені потрібно поставити себе на ноги. Про діабет буду турбуватися, коли ми спіймаємо Інквізитора.

– Та я ж нічого не кажу.

– Ну гаразд. Вночі оперативну групу "Шабаш" перевели до нашого улюбленого Дубецко, я зайнявся її розміщенням і початковим розподілом обов’язків, усе за наказом твого брата.

– Він теж тут?

– Він керівник групи, принаймні мені так здається, тому і приїхав. Ми провели ранок, намагаючись визначити місця, де наш сукин син може працювати. Дещо є, ми привезли підкріплення з Жешува та Перемишля. Цього разу команда вирішила не працювати під прикриттям, ми їздимо всюди, місто виглядає так, як перед візитом Папи. Перевірки на в'їзді та виїзді, десятки патрулів. Ми повинні порушити його плани.

– Це розумний крок?

– Ні. Тому прокурор Масловський наказав провести власне таку операцію, яка суперечить поліцейській практиці. Ми боїмося, що хлоп водить нас за ніс, як йому хочеться, але він, напевно, не очікував цього, тому ми сприймаємо це як шанс не зловити його, а відлякнути і змусити помилитися. За розкладом, це має відбутися сьогодні, у Дубецько. Цілком можливо, що він захоче за всяку ціну завершити свою дію, свою роботу чи будь-що, що цей схибнутий вважає.

– Значить, ми все ще йдемо навпомацки?

– Так – із сумним виразом обличчя підтвердив Генрі. - На жаль.

– А ми майже нічого не знаємо. Я маю на увазі, що ми все ще в безладі, з тією різницею, що ми втратили Якуба, який, мабуть, є ще однією жертвою. І ми маємо два трупи у вигляді місцевого священика і місцевого есбека.

– Є ще щось.

– Я щось пропустив?

– Ні, чогось ти не знаєш. Цей журналіст, Казімєж Барщик, подзвонив мені. Він попросив про зустріч. Він чітко сказав, що виїжджає з Сандомира і їде просто до нас, тому що, оскільки служби переїхали сюди, щось станеться. В основному він хоче поговорити про смерть свого колеги, якого ти знайшов в лісі. Принаймні так він каже.

– Чи то, побічно повідомив, що журналісти все знають і зваляться тут нам на голови.

– Так. Ймовірно, він зробив це навмисно, і чекатиме якоїсь подяки. Ми отримали результати розтину тіла журналіста, навколо якого весь цей галас піднявся. Причина смерті не підходить для "Секретних Матеріалів", банальні по голові, проза життя. Зазвичай людина зітхнула б з полегшенням, а в нашій ситуації маємо труп із Варшави, якого хтось вдарив по голові та порізав ножем. Завдяки цьому ми маємо не стільки труп, скільки вбивцю, для якого ми повинні знайти мотив. Я знаю, що вони заберуть у нас цю справу і пустять сюди справжніх псів. На жаль.

– А якби це був Якуб? – досить різко і трохи не роздумуючи пальнув Кшисєк.

– Хлопче, спустись, будь ласка, на землю!

– Генрі, відкинь усі свої симпатії та антипатії. На мить подумай, що Якуб - тобі незнайомий. Чи міг він це зробити?