Читаем Знахар полностью

Він міг підійти до начальника станції і попросити переглянути моніторинг за останню чверть години, а в разі заперечень підтримати своє рішення кількома сотнями. Так і зробить, але спочатку йому потрібно перевірити, що всередині. Він натиснув на конверт, вміст був твердим. Бомба? Ні, пакет, мабуть, замалий, хоча він і не знав, як може виглядати вибухівка, нині вона, напевно, поміститься в коробочку сірників.

Живемо тільки раз.

Він витяг конверт із-за склоочисника, той був досить легким і при першому огляді здавалося, що його вміст був чимось квадратним і твердим. Він розірвав його, і в руку йому випав DVD-диск у пластиковій упаковці. "Подивись обов'язково! :)" говорили слова, написані чорним маркером на коробочці.

Він сів до машини і подивився на диск, але, крім адресованого йому повідомлення, нічого цікавого не знайшов. Програти? Що тут поганого, вміст його ж не вб’є. З ним хтось грав у кішки-мишки, суть була зрозуміла – якщо він вставить диск у програвач, яким був оснащений його "мерседес", це буде ще одне очко для суперника. Але без цього пункту хіба можна йти далі і починати якусь боротьбу? Порівнюючи все з боксом, він обмінявся кількома ударами, хоча незрозуміло з ким, але він теж умів прикласти.

Він вставив диск у щілину програвача, екран на центральній панелі автоматично засвітився. Він озирнувся, але біля машини нікого не було, замкнув двері про всяк випадок і підтвердив демонстрацію відео.

На екрані з’явилася цифра тридцять сім, точнісінько в стилі зворотного відліку на кіносеансах від десяти до нуля. Дійство почалося і почався зворотний відлік, як у класичних постановках – кожен номер підтверджувався гучним гудком, але режисер додавав ще щось: фотографії. І початковим числом було не десять, а знаменне тридцять сім.

37. Опухле обличчя чоловіка, сильно побитого або просто мертвого.

36. Жінка з головою, нахиленою вправо, прикрашена майстерно зав'язаною мотузкою.

35. Чоловік з чорним обличчям, сильно понівеченим, ймовірно, він загинув під час пожежі.

34. Жінка, майже ідентична попередній, за винятком того, що замість мотузки її шия була обвита ланцюгом.

І так далі, і так далі. Кожен знімок був достатньо довгим, щоб запам’ятатися, але надто швидкоплинним, щоб зосередитися на деталях. Годинник зворотного відліку невблаганно цокав, фотографії змінювалися рівномірно, відкриваючи обличчя, бюсти, іноді цілі постаті. Ситуація змінилася лише з другим номером. Фото тут не було, автор виклав відео. Ніякого там голлівудського виробництва, аматорський запис, трохи схожий на кадр з камери відеоспостереження.

Записуючий пристрій був розміщений в кутку кімнати, трохи спотворюючи все зображення, але голого чоловіка, який лежав посеред кімнати, було добре видно. Спочатку він сумнівався, адже ніколи не бачив його голим, але через кілька секунд переконався, що дивиться фільм з Едвардом Радзішевським у головній ролі.

Через деякий час з'явився другий чоловік, одягнений у чорне, з обличчям, закритим червоним шарфом, як у бандита з Дикого Заходу. Впізнати його було неможливо, фігура була досить середньою, обличчя було приховано під маскою, а на голові був капюшон. Він обійшов доктора Радзішевського, який був прикутий наручниками до чогось на зразок низького ліжка, а потім на мить зник з екрану. Через десять секунд він знову з'явився, тримаючи в руці велике й важке колесо від воза. Справжнього воза, запряженого кіньми, може навіть карети чи якоїсь коляски — дерев'яне зі спицями, обкуте залізним обручем. Чоловік стояв над лівою ногою лікаря та виправлявся, як гравець у гольф, який готується до точного удару. Він підняв колесо над головою і зупинився на мить, яка видалася неприродно довгою, мабуть, тому, що Якуб точно знав, що має статися, і водночас не дозволяв цій думці проникнути в його голову. Такі речі просто не мали відбуватися.

Колесо зависло над головою чоловіка в чорному, як штанга над головою олімпійця, а потім впав на гомілку Радзішевського. Крики лікаря наповнили автомобіль. Якуб швидко відкинув слово "крики". Це було просто скавучання. Тіло лікаря напружилося, і складалося враження, що в будь-який момент під час цього спазму він розірве мотузки і ланцюги та вб'є свого ката. Але нічого подібного не сталося. Чоловік у чорному постійно змінював позицію, не поспішаючи ні на секунду. Він переходив від однієї ноги своєї жертви до другої, потім до рук, потім знову до ніг і знову почав свою подорож угору, зосереджуючись на суглобах.

Фільм тривав цілу вічність. Радзішевський смикався з дедалі меншою силою, і його крики також ставали слабшими. Через мить колесо відклали вбік, і в руці чоловіка з’явився шприц. Він зробив укол потерпілому в руку, а також щось роздавив під носом нещасного лікаря. Ймовірно, він його оживляв, утримував при житті, швидше за все, щоб продовжити свою страшну процедуру.

Саме так.

Коли через кілька хвилин лікар знову почав рухатися, вириватися і кричати, чоловік продовжив свою роботу. З грацією людини, що танцює вальс, він змінив позу над оголеним і тяжко змученим тілом Радзішевського, опускаючи важке колесо.