Читаем Заблудлий полностью

Але, подобається це комусь чи ні, а весілля відбулося, і згодом Кіт відрізав частину своєї дорогоцінної ділянки, назвавши це «жертвою замирення». Це була невелика смужка землі на кордоні з маєтком родини Брайтів, і Кіт підніс цей дарунок молодятам. Вважайте, що вже зачепилися за маєток Кірабі, пояснив він. Якщо впораються з цією ділянкою і переростуть її, згодом зможуть відкупити в нього більше.

Особисто Нейтан мав сумніви щодо цієї землі. Смужка з того боку огорожі ніколи його не приваблювала, але Джекі зраділа, тож він нічого не сказав. Вона заохочувала його вкладати в цю землю ресурси, щоб добре облаштувати родинне господарство й одним оком поглядати в майбутнє. Коли помер тато, Нейтан успадкував третину маєтку Берлі-Даунз і половину своєї частки продав Кемеронові.

Нова земля поглинала гроші швидше, ніж він устигав їх вкладати. Джекі цього не розуміла. Вона спонукала його продати решту частки в Берлі-Даунзі. Вкласти ще більше. Працювати тяжче. Тато заробляв з цієї землі великі гроші, чому ж Нейтан не може? Він відмовився продавати решту свого спадку, й це була їхня перша серйозна сварка як подружньої пари.

На кілька днів Джекі переїхала до батьків. Коли повернулася, Нейтан уголос озвучив свою думку: земля, яку подарував Кіт, ялова. Це була їхня друга велика сварка, і Джекі одразу сіла назад у машину та зникла в батьків ще на кілька днів. І Нейтанові, який спостерігав, як вона від’їжджає з цієї нікчемної землі, спало на думку, що саме на це і сподівався Кіт.

Нейтан відчув, що колеса наїхали на горбок, і звелів собі зосередитися. Дорога тут нерівна, а Кемеронова машина незнайома. Найменше їм зараз потрібно засісти в піску. Машина Гарі попереду знову пригальмовувала. Дорогою він зупинявся ще двічі, виходив перевірити землю під огорожею або робив повільно коло, озираючи все навкруги.

— І що він сподівається роздивитися на могилі? — промовив Зандер, коли вона з’явилася в полі зору.

— Не знаю, — озвався Нейтан. — Але він знав Кема з народження. Може, просто хоче побачити все на власні очі.

Коли зрештою Джекі пішла назавжди, Нейтан сумував за Зандером навіть більше, ніж очікував. Вона так довго цим погрожувала, що коли це сталося, то було майже полегшення. Їй набридло все. Нейтан був поганим чоловіком, поганим батьком, поганим годувальником родини, і все це Джекі йому висловила. Нейтан гадав, що зрадіє, коли вона піде, але розлука з Зандером була болюча, як фізичний удар.

Він постійно перебирав світлини. Дивився на щасливе Зандерове обличчя, на його маленькі рученята й густу чуприну, яка вже трохи починала кучерявитися. Нейтан сумував навіть за тим, як малий плакав серед ночі, нагадуючи мотор, що розігрівається. Коли Зандер був ще немовлям, Нейтан часто сидів у темряві поряд з його ліжечком і тихо награвав на гітарі. Деякий час здавалося, що тільки це його і заспокоює, і Нейтан здивувався, коли Джекі сказала, що це не так допомагає, як дратує.

Нейтан відмовлявся сваритися з нею у присутності Зандера. Дитина не винна, що вони з Джекі не ладнають. Мабуть, і Джекі була в тому не винна, в окремі моменти чесності зізнавався собі Нейтан. Ті кілька років були важкі — і коли вони побралися, і коли розійшлися, й відколи Джекі пішла, як виявилося, він і справді іноді почувався краще. Як-от коли лежав на задньому сидінні машини з милою голландською барменкою. Але він завжди сумував за Зандером.

Іноді Нейтан замислювався, як усе було б, якби того дня на заправці він проігнорував Кіта, сів у машину й поїхав просто додому. Міг би на зворотній дорозі просто струсити тестеву руку — міг дати йому в пику, — і в перспективі все вийшло б на краще.

Але він не зробив ні того, ні того. Він саме розплатився за пальне, коли з двору його покликав Кіт.

«Ти мусиш знати, Нейтане, ми з Кеті збираємося оплатити адвоката Джекі».

«Дурня». Нейтан завмер, не дійшовши кількох метрів до машини.

«Це правда».

«Я в біса не сумніваюся, що це правда, — змінивши напрямок, Нейтан підійшов ближче до Кіта. — Я кажу — дурня те, що ви в це влізаєте».

«Ми відчуваємо, що ти поводишся нерозсудливо...» «Я?»

«...і ми хочемо, щоб належним чином були представлені інтереси Джекі. І Зандера».

«У Зандера все гаразд, приятелю. Йому не потрібна ваша допомога. Йому лише потрібно час до часу бачитися з батьком, от і все».

«Нейтане...»

«Якщо ваша клята донька...»

«Агов, думай, що кажеш», — аж задихнувся Кіт.

«Ні, це ви думайте. Якщо все вийде так, як хоче ваша донька, я взагалі більше не побачуся з сином».

Кіт не відповів, але на його обличчі ясно читалася відповідь: так, в ідеалі.

Нейтан відчув, як у ньому ворухнувся страх. Він очікував, що в плані розподілу опікунства доведеться трохи поступитися, але не думав, що вони зайдуть так далеко. Вони ж не можуть повністю відрізати його від Зандера, правда? Він гадав, що ні, але у Кіта дуже глибокі кишені.