Читаем Служниця полностью

зіткнулася під час шлюбу. Як і Роберт, вона могла не здогадуватися про

те, що саме її син зі мною чинив, але вона достеменно відчувала між

нами напруження.

Вона здогадувалася, як я справді ставилася до Енді.

— Ніно, — починає вона сухо.

— Евелін, — озиваюся я.

Жінка опускає очі до обличчя Енді. Намагаюся зрозуміти, що в неї на

думці, але збагнути це важко. Не знаю, чи річ у ботоксі, а чи її обличчя

завжди було таким незрушним.

— Знаєш, — каже нарешті вона. — Я оце поговорила зі старим

приятелем-поліціянтом про смерть Енді…

У мене закрутило в животі. Якщо вірити детективові Коннорсу, справу закрито. Енді завжди залякував мене гіпотетичним листом, що

мав надійти до поліції, якщо він загине, але той лист аж досі так і не

вигулькнув. Не знаю, чи то через те, що жодного листа не було взагалі, чи то через те, що детектив Коннорс його позбувся.

— Так? — Це єдине, що я годна видушити.

— Саме так, — каже вона неголосно. — Мені розповіли, у якому він

був стані, коли його знайшли… — Пильні очі прикипають до мене. —

І про відсутні зуби теж розповіли.

Боже. Вона знає.

Вона достеменно знає. Усі, хто в курсі того, в якому стані була ротова

порожнина Енді, коли його знайшли поліціянти, зрозуміють, що його

смерть — аж ніяк не нещасний випадок. Жодна людина не стане

плоскогубцями видирати собі зуби. З власної волі — ніколи.

Це кінець. Коли я вийду із зали прощання, на мене чекатиме поліція.

У мене на зап’ястках заклацнуть кайданки, зачитають мої права. І я аж

до скону скнітиму за ґратами.

Але про Міллі я все одно нікому не розповім. Вона не заслуговує на

те, щоб втягувати її в це болото. Вона дала мені нагоду стати вільною.

Я подбаю про те, щоб її це не зачепило.

— Евелін… — видихаю придушено. — Я… Я не…

Вона знову дивиться на синове обличчя. На його довгі вії, на

заплющені назавше очі. Підтискає губи.

— Я завжди йому казала, — каже жінка, — яка важлива гігієна

ротової порожнини. Нагадувала, що зуби треба чистити щовечора. А

якщо він цього не робитиме, то його буде покарано. Якщо порушуєш

правила, на тебе завжди чекає покарання.

Що? Про що вона?

— Евелін…

— Якщо ти не дбаєш як годиться про власні зуби, — веде вона далі,

— то втратиш привілей їх мати.

— Евелін?..

— Енді це знав. Він знав, що це моє правило. — Вона зводить на

мене очі. — Коли я вирвала йому молочний зуб плоскогубцями, я

вважала була, що він усе зрозумів.

Дивлюся на неї, надто налякана, щоб видушити бодай слово. Надто

налякана тими наступними словами, що вона зараз їх вимовить. І коли

вона їх вимовляє нарешті, у мене переймає дух.

— Шкода, — каже вона, — що він так і не засвоїв цього. Добре, що

ти зважилася і провчила його.

У мене відпадає щелепа. Евелін тим часом востаннє поправляє на

синові комірець білої сорочки. А відтак виходить із зали прощань, залишивши мене на самоті.

ЕПIЛОГ. МIЛЛI

— Розкажіть-но мені про себе, Міллі.

Я спираюся на мармурову кухонну стільницю й зводжу очі на Лізу

Кіллеффер. Вона цього ранку має просто-таки бездоганний вигляд: блискуче чорне волосся зібране у французький вузол на потилиці, ґудзики кремової блузки з коротким рукавом виблискують у світлі

ламп денного освітлення в щойно відремонтованій кухні.

Якщо я отримаю цю роботу, це буде перше моє місце за майже рік.

Після подій у будинку Вінчестерів я працювала потроху там і сям, але

жила переважно на кошти з річної зарплатні, яку Ніна поклала на мій

банківський рахунок невдовзі після того, як смерть Енді визнали

нещасним випадком.

Я досі не зовсім розумію, як їй це вдалося.

— Власне… — починаю я. — Я виросла в Брукліні. Працювала в

багатьох наймачів хатньою помічницею, як зазначено в моєму резюме.

А ще я люблю дітей.

— Чудово!

Ліза усміхається. Ентузіазм, з яким вона мене зустріла, здивував, зважаючи на те, що в неї, либонь, десятки кандидаток на посаду

служниці. Я ж бо навіть не подавала резюме. Ліза сама до мене

звернулася через сайт, де я розмістила оголошення, у якому

пропонувала послуги прибирання й догляду за дітьми.

Зарплата просто величезна, але це й не дивно, бо такий будинок аж

криком кричить про те, які заможні його власники. У кухні нове

устаткування, і я майже впевнена, що плита вміє готувати сама, без

жодного людського втручання. Я дуже хочу отримати цю роботу та

щосили намагаюся випромінювати впевненість. Згадую повідомлення

від Ензо, що я його отримала сьогодні вранці.

Щасти тобі, Міллі. Запам’ятай, їм дуже пощастить мати тебе за помічницю.

І ще одне.

Зустрінемося ввечері, коли ти отримаєш роботу.

— А яка саме допомога в господарстві вам потрібна? — питаю я.

— Та все як завжди. — Ліза прихиляється до кухонної стійки обіч

мене, відтягує комірець блузки. — Мені потрібен хтось, хто

підтримуватиме чистоту в будинку. Дбатиме про прання. Ну, і трохи