Читаем Шуанська балада полностью

Навесні 1795 року між Конвентом і повсталими були проведені переговори про перемир'я, і ​​Жорж відправився в околиці Ренна для зустрічі командування роялістів з посланцями із Парижа. Останні, почувши вимогу повної амністії для бунтівників і емігрантів-роялістів, свободи віросповідання, переконань і виведення урядових військ в обмін на визнання Республіки і підкорення її законам, розлютилися і почали погрожувати "нахабним бунтівникам". Обради продовжувалися в напруженій атмосфері, яка повільно надломлювала втомлених поневіряннями по селах і вічним безсонням надушених паничів – вони ставали все більш покірними. Коли переговори почали набувати дуже "конструктивного характеру", вони були брутально зірвані. Грубо одягнений селянин раптом підвівся, прогарчав нецензурну лайку і, грюкнувши дверима, вийшов з кімнати. Це був Кадудаль. За ним вийшли обидва його "горили", Сен-Реджент і Гюйемо.

Серед наслідків демонстрації Жоржа було те, що лише двадцять воєначальників-роялістів погодилися (у квітні) скласти зброю на умовах Конвенту. Населення повсталих регіонів вважало цю двадцятку зрадниками, а мир виявився примарним і дуже нетривалим. У червні англійський флот висадив армію емігрантів-роялістів на півострові Кіберон. До неї приєдналися бретонські шуани і вони разом вирушили на Ренн. Кадудаль, хоч і проклинав експедицію, вважаючи її самогубством для роялістів (про це він голосно говорив на військовій раді, але аристократичний "бомонд" зустрів його слова зневажливими посмішками), повів своїх людей у ​​бій, і коли республіканець генерал Гош вже добивав залишки роялістів (липень 1795 р.), морбіанці протягом багатьох годин були єдиною перешкодою для переможців. Заслуги Гедеона в цій несвоєчасній експедиції поставили його вище всіх інших полководців: він передбачив кінець і зміг зменшити масштаби поразки. Крім усього іншого, він врятував від вірної розправи тисячі жінок, старих людей і дітей, які зібралися з усіх куточків Морбіана, щоб побачити білі прапори та вигукнути "Vive le Roi!", тоді як "сині" вже купали білі лілії в крові.

Таким чином виявилися його видатні військові таланти - в цьому відношенні він став наближатися до нічиєї з Бонапартом. Вони були гідні одне одного, тому ця балада має відповідний колорит, бо який сенс відзначати двобій нерівних за своїми талантами супротивників?

Головним досягненням Жоржа стало те, що він вивів свій загін від остаточної поразки емігрантської армії. Характерно, що справжні знавці війни дають більшу оцінку великим полководцям не за перемоги в битвах і походах, а за правильні відступи після поразок, за порятунок сил, які маневрують, у теоретично безвихідній ситуації. Фахівці цінують Наполеона не стільки за Аустерліц чи Ваграм, скільки насамперед за його блискучий відступ із Москви та переправу через Березину з рештою Великої армії. Блискучим маневром Кадудаль витягнув свій загін із котла й повів його в безпечне місце, подолавши двадцять п’ять миль, не втративши жодної людини та заплутавши слід. За це йому цілували руки, а морбіанці заявили, що їм набридло слухати цих дурних панів. У результаті 21 серпня 1795 року командири роялістських легіонів Морбіана, що зібралися в замку Граншан, призначили його начальником головного штабу. У жовтні він командував повстанням шуанів у Нижній Бретані, ставши одним із найвідоміших його діячів. І було йому тоді двадцять чотири роки.

Того ж місяця (5 жовтня) Наполеон вистрілив у Парижі картеччю в натовп повстанців-роялістів, які штурмували Конвент, а через три тижні (21 жовтня) він був призначений головнокомандуючим Внутрішньою армією. Справді, ритм цієї балади, відстуканий історією, захоплює.

26 жовтня народилася Директорія, і нова республіканська влада тимчасово зайнялася тим, з чого завжди починають нові уряди – консолідацією влади. До Морбіана повернувся очевидний мир, селяни працювали на полях, як і раніше, і лише естафети Гедеона, що прокрадалися вночі, розповідали правду про лаву, що дрімала під кіркою цієї ідилії. Кадудаль використав цей момент перепочинку для забезпечення своїх військ. Воно прибувало з Англії і, зібране на узбережжі, на десятках возів розвозилося до схованок у глибині країни.

Якийсь британський капітан, бажаючи на власні очі побачити найлютішого ворога Республіки, вночі зійшов на берег. Він очікував побачити пихатого, озброєного до зубів бандита, який керуватиме розвантаженням зброї. Йому показали високого чоловіка, який по коліна у воді ніс на берег повний ящик з рушницями... Не дивно, що підлеглі любили Кадудаля. З цієї ж причини, а не за перемоги, французькі солдати любили свого "маленького капрала". Бо коли вони були голодні, він їв з ними сухий хліб, або взагалі нічого не їв, хоч як головнокомандувач міг би їсти курятину; а за те, що коли в Єгипті він віддав наказ: "Коні тільки для поранених!", а ординарець, вважаючи, що заборона не стосується командира, привів йому коня, Наполеон вдарив його по обличчю шпіцрутеном, кричачи: "Ти не чув, що я сказав?"