Читаем Шуанська балада полностью

Все це власниця замку описала через чотири дні в листі до префекта Морбіана. Минуло багато часу, перш ніж ранні та пізніші етапи драми були виявлені під час наступних розслідувань і судових процесів проти шуанів. Серед знайдених був Жюль Юссе, селянин, якого шуани змусили відвести їх до замку Кернавело, і який чув, як вони говорили між собою, що "вони застрелять двох типів". Фінал відомий із розповіді д'Озьє. Де Бек і Лені були приведені до Жоржа і довго пояснювали йому, що вони були посланцями паризьких роялістів. Кадудаль мовчки слухав, а коли вони закінчили, заговорив так, ніби зовсім не чув, що вони казали перед тим:

- Ідеально, панове, ідеально... То ви прийшли мене отруїти?

Обоє різко протестували проти таких "інсинуацій". Він дозволив їм викричатися і запитав:

- Так для чого?

Ті знову почали балакати про свою місію, але це прозвучало невиразно й непереконливо. В якийсь момент Жорж оголосив, що дає їм останній шанс: зізнаються – збережуть голову. Лені замовк, де Бек продовжував голосно заперечувати.

Тут я маю зупинитися на мить, щоб зробити невеличкий відступ. Що ж, деякі історики сумніваються, чи де Бек і Лені були найманими вбивцями на службі у французької поліції, і намагаються припустити, що вони були щирими роялістами, а їхні контакти з поліцією були просто хитрим трюком — вони видавали себе за ворогів Кадудаля і легко отримали від Фуше не тільки паспорти та гроші, а й свободу пересування по всій Бретані. Ленотр, наприклад, гадав, чи можливо, щоб досвідчений де Бек міг виявитися таким ідіотом, який, бажаючи вбити Жоржа, взяв із собою професійного хіміка та фармацевта, який в даному випадку був магнітом для підозр? Сучасник Ленотра, Оскар Уайльд, відповів: "Люди зазвичай називають власну дурість досвідом". Тим, хто сумнівався у зрадницьких намірах панів де Бека та Лені, відповідали факти, і дивно, що Ленотр, досвідчений знавець історіографії, який їх знав, дозволив собі робити абсурдні припущення. Коли де Бек продовжував бурхливо протестувати проти "ганебного звинувачення", Кадудаль наказав:

- Розпоріть йому комір!

У комірі знайшли маленький пакуночок з отрутою... Якщо ще можна сумніватися в зрадницьких намірах обох адептів хімії, то, мабуть, лише за припущенням, що де Бек носив із собою заховану отруту заради розваги чи через відсутність уваги кравця. Можна, звичайно, припустити, що д'Озьє, на чиїх свідченнях базується цей звіт, збрехав. Але навіщо йому це робити? Він нічого не отримав від цього.

Повернемося до сцени. Де Бек і Лені впали на коліна, благаючи про пощаду.

- Запізно! – пробурмотів Кадудаль, потім дав їм п’ятнадцять хвилин на релігійну послугу від отця Ґілєвіса й пішов.

Тієї ночі мешканці Бурду чули відчайдушні крики та благання, постріли чув навіть селянин Уссей, який був досить далеко й повертався додому. Тіл так ніколи і не знайшли. Чотирнадцять років по тому, під час правління Людовика XVIII, батьки Лені шукали свого сина, сподіваючись, що його могли посадити в якусь провінційну в'язницю під час консульства і забути. Коханка де Бека, мати двох його дітей Клотільда ​​Бодар ілюзій не мала. Вона писала Наполеону: "Сір, до ваших ніг падає вдова вашого слуги, посланого з місією проти Жоржа і зарізаного до смерті цим повстанцем...". Імператор надав їй гроші, частину яких вона витратила на пошуки тіла коханого. Добре обізнаний Демарт коротко писав: "Месьє де Бек був убитий за наказом Жоржа під час виконання місії на Заході, дорученої йому урядом".

Місії множилися. Полювання тривало…

Якщо взяти до уваги його хоробрість і наполегливість у подоланні небезпек,

не було б причин не віднести його до числа великих воїнів.

Проте вчинені ним злочини не дозволяють цього (...)

Багато хто стверджує, що все вирішує доля, яка, мов бурхлива ріка,

вириває з корінням стовбури дерев і людей.

Нікколо Макіавеллі, Правитель

Строфа VI

ОКО ЗА ОКО