Читаем Шуанська балада полностью

Але влада не здалася – в справу були кинуті найкращі люди і розпочато найбільше полювання на одного чоловіка, яке коли-небудь відбувалося у Франції. Фуше і Бернадотт керували всім. Міністр помістив у Лор’єн свого агента на ім’я Шаррон із титулом генерального комісара поліції лише з одним завданням: схопити або вбити Жоржа будь-якою ціною! На це було виділено півмільйона франків (!) як стартова сума без вказівки верхньої межі. Голова Кадудаля стала коштувати будь-яку суму, хоча були й ті, хто голосно заявляв, що владі краще було б витратити півмільйона на одяг і припаси для солдатів Західної армії, які вісім місяців не отримували зарплати і масово дезертирували (лише за двісті франків) до шуанів! У цьому була частка правди, якщо врахувати, що навіть жандармерія в Морбіані через потребу... харчувалася каштанами. Багато "блакитних" йшло в бій проти шуан без взуття з тієї простої причини, що у них його не було.

Бернадотт кілька разів ловив слід (принаймні так він стверджував), тому кілька разів сповіщав Консула, що доставить Жоржа будь-якого дня. Він організував кілька колосальних рейдів і кожного разу знаходив сіті порожніми або лише з дрібними рибками. Спустошений цим, він нарешті пішов у "відпустку" на кілька місяців. Префект Морбіану розкритикував такі грандіозні дії, вважаючи їх нісенітницею в ситуації, коли Кадудаль "ніколи не спить дві ночі поспіль на одному місці". Це було правдою, як Шаррон переконався на власній шкірі. Коли вранці йому доповіли, що Гедеон знаходиться у каплиці в селі Сен-Лоран, він послав туди людей, але дичина ще раніше втекла до села Герзах, на відстані двох пострілів з рушниці від Сен-Лоран, а коли Герзах оточили, слід взагалі загубився. Лише наступного дня з’ясувалося, що Кадудаль ночував на фермі біля дороги Локмін-Ванн. І так кожного дня.

Гедеонові люди вдень і вночі охороняли свого бога зі зведеними пістолетами, але це постійне стрибання ходом шахового коня, ця гра в хованки й в квача водночас остаточно втомила його. Він хотів більш постійного притулку. Один для нього знайшли і назвали "Острів щастя". Це було безлюдне рибальське й контрабандистське село Ла-Форест, розташоване на краю півострова Локоаль, який вдавався в затоку, утворену річкою Етель. "Острів", начебто, мав фортечний характер, легкий для оборони, повний схованок і контрабандних підземель часів Революції. Вітрильні човни постійно трималися в готовності, готові в будь-який момент вийти в море. Жорж залишався в Ла Форест надовго, хоча і не постійно. Разом з ним жили лише його найближчі родичі: слуга Піко, брат Жюльєн, отець Гілєвік та кілька інших. Плюс, звичайно, надійна охорона.

Шаррон досконало знав про "Острів щастя", але він також знав, що спроба взяти його силою буде приречена на поразку. Він спробував щось інше. Він, префект Морбіана і Фуше, прийшли до висновку, що єдиний спосіб дістатися до Кадудаля — за допомогою підкупленого рояліста, бажано шуана. Таких спроб було кілька.

Жан Бернадотт, наполеонівський генерал (в майбутньому, король Швеції)

Серед підкуплених були двоє колишніх товаришів Жоржа, колишній офіцер Жюльєн Бертло і "ci-devant noble" (колишній дворянин) Сезар Папен, що діяв у Ванні. Бертло зник швидко і загадково (втік або був убитий шуанами), а Папен проявив чимало винахідливості в ролі подвійного агента, тобто одержувача зарплати з обох фондів. З одного боку, йому платила анти-шуанська компанія "Фуше-Бернадотт", а з іншого боку, його субсидував капелан і інтендант штаб-квартири Кадудаля, абат Ґілєвік, який нічого не підозрював. Папен намагався проникнути в цю штаб-квартиру і по дорозі до місця призначення навіть зумів завоювати довіру Мерсьє. Йому не вдалося обдурити Гедеона. Вождь шуанів, дізнавшись про прохання Папена про аудієнцію, наказав своїм людям повідомити йому, що якщо той коли-небудь з'явиться там, де йому не слід, він більше не матиме можливості з'являтися ніде в своєму житті, крім загробного. Переляканий Папен замкнувся в будинку трактирника Деліля у Ванні і довго сидів за дверима, чекаючи розвитку подій. Потім він зник. Швидше за все, він втік до рідної Гасконі, хоча не виключено, що його відправили трохи далі за допомогою дещиці свинцю.