Читаем Шуанська балада полностью

Завдяки втручанню Фуше їм негайно видали паспорти, а в префектуру Ренна надіслали наказ ні за яких обставин не перешкоджати в Бретані пересуванню цих двох "вчених". Однак про всяк випадок міністр послав за ними обома "око поліції", іншими словами "герцогське око", бо хоча Наполеон призначив Фуше герцогом Отрантським лише в 1809 році, таких агентів називали "очима князя" ще за часів Костянтина Великого, а Фуше завжди вважався "князем поліції". Це "герцогське око", швидше за все, викололи шуани, висновок про що можна зробити з того, що цей таємничий агент більше в цій справі не фігурує.

Де Бек і Лені прибули до Ренна 5 або 6 грудня (розбіжності в джерелах) і півгодини спілкувалися з префектом Борі. У звіті, який Борі пізніше надіслав міністру про їхні перші кроки, не було нічого цікавого, лише туманні фрази на кшталт: "Відвідують людей усіляких настроїв".

Однак, перш за все, обидва хіміки відвідали одну людину з дуже конкретними настроями і поглядами, переконаного рояліста Шарля д'Озьє. Цей емігрант Людовика XVI, а пізніше голова легіону шуанів у Бретані, був одним із найвідданіших преторіанців Кадудаля. У 1800 році він жив у Ренні під прізвищем Меневіль, на квартирі, що була головним контактним пунктом для змовників на трасі "Париж – штаб-квартира Гедеона". Де Бек і Лені представилися йому емісарами паризьких роялістів (у них були чудові довідки на підтвердження своїх слів) і через нього намагалися отримати аудієнцію на "Острові щастя". Борі не згадав про ці контакти у своєму звіті - чи може це бути доказом того, що пан префект Борі грав проти свого начальства у цій справі?...

Справа в тому, що обидва агенти Фуше "погоріли" у столиці Бретані всього в кілька днів. Одна з версій свідчить, що це власне високопосадовець республіки, префект Іль-ет-Вілен, Борі, людина чесна і далека від сліпого раболіпства, який усвідомив мету своєї місії, обурився і попередив д'Озьє, що життя Кадудаля знаходиться під загрозою! Ймовірно, варто віднести цю версію до казок і побачити джерело "згоряння" обох у інформації, отриманій Гедеоном із Парижа через контактні скриньки д'Озьє, вдови Муллар (у Сен-Бріє), вдови Шампо (у Ванні) та інших.

У будь-якому випадку, д'Озьє знав, з ким має справу, і надіслав повідомлення Ла Форесту. Гедеон коротко відповів: "Надішліть їх мені тим самим кур’єром". У цей момент хід подій стає незрозумілим. Негайної "відправки" не сталося, оскільки де Бек і Лені покинули місто й поїхали до сестри першого, мадам Ленуар де Турнемін, яка жила в Ла-Маршоні (за дванадцять миль від Ренна). Через кілька днів вона відвезла їх у свій маєток поблизу Сарзо (Морбіан). 17 грудня 1800 року троє прибули до Ванна (де двоє найманців відвідали префекта; Лені представився урядовим інспектором соляних боліт), а звідти вирушили до замку Кернавело, іншої власності мадам. Турнемін. Тут обидва чоловіки чекали на провідника до Ла-Форест, проводячи час в довгих прогулянках, під час яких досліджували узбережжя Морбіана.

Увечері 23 грудня вони повернулися з такої прогулянки до Сен-Гільдас. Коли сіли обідати (була сьома вечора), у замкову браму застукотіли. Слуги підбігли до воріт і поставили сакраментальне запитання:

- Хто там?

У відповідь було поставлено запитання про пана де Бека. Ворота залишилися зачиненими, а слуги знову запитали:

- Звідкіля ви?

- З Граншамп.

- Від кого?

- Від генерала... Відчиняй, а то пожалієш!

Після короткої поради відкрили одне крило. Через браму увірвалося кілька людей, озброєних рушницями з багнетами, відштовхнули слуг і вискочили на подвір'я. Там де Бек зіткнувся з ними. Вони схопили його за руки, закрутили за спину.

- Ви де Бек? – різко запитав один із нападників.

- Я.

- А месьє Лені?

Де Бек, зрозумівши, що справа смердить, відповів голосно, щоб почув його друг:

- Його тут нема, він у Сарзо!

Коли його підштовхнули до воріт, він запитав, чи можна взяти капелюха. Відповідь прозвучала як вирок:

- Вам він не знадобиться.

Перебіг цих подій разом із діалогами відомий із розповіді пані Турнемін. Нескладно здогадатися, що сталося після того, як нападники пішли. Швидше за все вони притиснули полоненого і змусили його "співати", про що свідчить повернення через кілька хвилин чотирьох чи п'ятьох із них, які оголосили:

- Нам відомо, що месьє Лені тут. Він повинен піти з нами!

Лені не пощастило. Знаючи, що нападники вже пішли, і почувши якісь голоси на подвір’ї, він вибрався зі схованки. Його схопили в одну мить. Останніми словами нічних відвідувачів були:

- Ми ведемо його неподалік, до того, хто хоче з ним поговорити. На добраніч.