Читаем Перверзія полностью

«Але невже ти не можеш утекти з цього міста к бісовій матері? — спересердя вилаявся я і, щоби виправити цю свою провину, нагадав про велич і силу числа дев'ять. — Ось іще одне Боже число. Чи пам'ятаєш, любий Станіславе, як урочисто і гідно вшанували ми нині число три? Так от, уяви собі, що число дев'ять слід ушанувати з такою ж, але потрійною гідністю! Адже це — тріяда тріяд, а дехто навіть каже, що, намалювавши на стіні три дев'ятки, ми віддаємо свій дім під недремну опіку Божу». «За три дев'ятки!» — прийняв мої думки Станіслав і відсалютував своїм келихом. «За дев'ять плодів Святого Духа, — означував я. — За дев'ять ангельських чинів. За відповідності воїнства небесного у вояцтві земному. Я маю на увазі три трійки непереможних, про яких читаємо в поета: „Ангели летять, як воскреслі пілоти, по три“. Отож за короля Артура, Карла Великого і Ґотфріда Бульйонського — трьох найбільших лицарів християнства! За Ісуса Навина, царя Давида і Юду Маккавея — найудатніших войовників юдейських! За Гектора, Олександра Македонського і Юлія Цезаря — найдоблесніших проводирів поганських!» Звертання до славетних імен настільки зміцнило мене на дусі, що вже після того, як ми випили, я додав: «Жоден засранець не сміє зазіхнути на твоє життя, любий Станіславе, інакше матиме справу зі мною! А зі мною жарти недобрі!» Я підніс йому до самих окулярів, аби він таки побачив, мій добрячий кулачисько. «Що на це скажеш?» — переможно спитав я.

«Гадаю, не один ніс було розквашено цією штукою», — чітко відповів Станіслав. «Отож-то!» — підтвердив я його правоту і ми обидва зайшлися сміхом.