Читаем Перверзія полностью

Я передчував, що зійшовши на Фондамента Нуове, Респондент візьме північно-західний напрям (а не південно-східний — до Арсеналу). Так воно і сталося (інтуїція плюс аналітичні здібності). У зв'язку з підтвердженими моїми рисами прошу Монсиньйора зважити на таку версію (і по змозі її поглибити). Ми чудово знаємо катастрофічне грошове становище Респондента (перевірка восьмою фінансовою канцелярією навела дежі остаточні суми, від яких волосся, хоч це й не моя прерогатива, може стати сторч). Похід Респондента по церквах можна (таким чином) розглядати як спробу заволодіння чимось особливо коштовним із церковного майна (малярство Пальми Старшого або Молодшого, Белліні, Тьєпольо; елементи церковного декору; чаші, дароносиці, монстранції, шкатули тощо). Якби Респондентові вдалося (а не виключено, що вдалося) викрасти яку-небудь п'ятсотлітню реліквію (на кшталт урни зі шкірою героїчного Брагадіна, здертою за наказом султана Мустафи), то він (маю на увазі Респондента) легко позбувся би своїх пекучих фінансових клопотів. Я не претендую на непомильність мого припущення, але нічим іншим пояснити цю вперту Респондентову «прощу» (хе-хе) мені не вдається.

На Фондамента Нуове довелося відстати (прошу Монсиньйора не подумати тільки, що я припинив стеження, аби негайно повернутися до того вправного хлопчиська з м'ячем). Сталося таке: до пристані на Фондамента Нуове саме підійшов пароплав п'ятого маршруту (з боку Каннареджо). Я спершу наліг на ноги, зрозумівши, що Респондент має намір всідати до нього (купівля квитка на пристані). Однак майже відразу я змінив рішення (задля збереження таємності). Пасажирів на борту вапоретто зоставалося так мало (солдат і дівчина, сизоносий священик, жінка в жалобі з оберемком усохлих квітів), що неможливо було би й далі лишатися непомітним для Респондента (хоч він і підсліпуватий, перепрошую). З двох лих — бути. зауваженим, викритим і зірвати справу чи втратити Респондента з поля зору (тимчасово) — я вибрав менше і тому утримався від дальшого перебування при Респондентові (тож рушив назад попри той фантастичний садок з дітлахами і травою).

Вапоретто із Респондентом на борту відплив у напрямку свого дальшого маршруту (острови Сан Мікеле і Мурано). Припускаю, що з острова Мурано Респондент міг наважитися на ще віддаленішу подорож (до островів Бурано і Торчелльо). Мета Респондентового плавання залишилася мені неясною (хоча версія з пограбуванням церкви при цьому не відпадає — чого-чого, а церков там усюди як гною!). За невдачу прошу якомога суворіше спитати з Церіни (коли не помиляюся, Монсиньйор саме їй доручив більшу частину справи). Церіна останнім часом активно використовує свої суто жіночі впливи, внаслідок чого їй багато що прощається (перепрошую за прямоту). Якби Монсиньйор був суворішим із такими (не хочу вживати міцнішого слова) легковажницями, то найбільш ретельні і віддані Монсиньйорові одиниці (маю тут на увазі навіть не обов'язково себе) не мусили б виконувати подвійну (не раз потрійну) працю. Здається, поведінку Церіни варто розглянути і в третьому особливому підкомітеті (поки що з метою профілактичною).

На закінчення хочу з Монсиньйором поділитися своєю великою радістю: мені таки вдалося придбати кілька вкрай рідкісних екземплярів (що робить мене майже щасливим). Це: астронотус окатий (astronotus ocellatus) — коричневе тло з чорними плямами, шкіра товста і м'яка, здається оксамитною, на хвостовому плавнику — виразне чорне очко в червоному обрамленні; крім того, синодонтіс ангельський (synodontis angelicus) — чарівний тлустий сомик, білі горошини на оксамитно-чорному тлі; і нарешті, нарешті — піранья червона (serrasalmus nattereri) з яскраво-червоним анальним плавником! Кожного виду вдалося знайти по парі (хоч кажуть, ніби синодонтіси в акваріюмах не розмножуються).

Готовий до смерті (хе-хе) служити Монсиньйорові — Доктор.

P. S. Тільки Монсиньйорові дано оцінити мої зусилля по справедливості (маю тут на увазі не конче підвищення).

Я, Антоніо Делькампо, шістдесяти дев'яти років, вікарій церкви Сан Мікеле, мешканець сестьєре Каннареджо, маю потребу і вважаю своїм обов'язком розповісти про зустріч, яка трапилася ввечері першої неділі по великопісній середі, а саме 7 березня ц. р. Спонукає мене до цього передусім те, що не так давно, хоч і з великим запізненням, я довідався про одне нічим не пояснимо зникнення, за яким багато хто схильний вбачати самогубство. Можливо, моя розповідь допоможе пролити більше світла на цю нез'ясовану історію і розкриє деякі дотепер не враховані обставини.