Читаем Печера ідей полностью

— Так, я — наставник для багатьох ефебів… Чи ти гадаєш, Геракле, що наша молодь не потребує наставництва? Хіба… — здавалося, своє дедалі сильніше роздратування він вкладає в удари різця: дзень! дзень! — Хіба світ, який вони спадкують, доладний? Озирнися довкола!.. Наше афінське мистецтво… Яке мистецтво?.. Раніше статуї були сповнені сили: ми наслідували єгиптян, що завжди були набагато мудріші за нас!.. — Дзень! — А тепер що ми робимо? Креслимо якісь геометричні фігури, форми, що точно підкоряються Канону!.. Ми втратили невимушеність, силу, красу!.. — Дзень! Дзень! — Ти кажеш: мої скульптури незавершені, — і маєш рацію… А знаєш чому?.. Бо я не здатен творити за правилами Канону!..

Геракл хотів був перебити Менехма, але його охайні слова потонули в багні ударів і вигуків скульптора.

— А театр?.. Колись театр був оргією, у якій брали участь самі боги!.. Але на що його перетворив Евріпід?.. На дешеву діалектику, що до вподоби благородним афінським умам!.. — Дзень! — Театр тепер — самі лише роздуми й розмисли, замість священнодійства!.. Сам Евріпід, уже на схилку життя, визнав свою помилку! — він перервав роботу й, усміхаючись, обернувся до Геракла. — І різко змінив свою думку…

Менехм повернувся до роботи з іще більшим завзяттям, немовби зупинявся лише заради тої одної фрази.

— Старий Евріпід, — провадив він далі, — покинув філософствування й узявся творити справжній театр! — Дзень! — Пригадуєш його останній твір?.. «Вакханки»!.. — вигукнув Менехм із несамовитим вдоволенням, немовби це слово було коштовним самоцвітом, якого він несподівано знайшов серед сміття.

— Атож! — утрутився ще один голос. — «Вакханки»! Витвір безумця! — Менехм обернувся до Діагора, що жбурляв слова з таким збудженням, наче та мовчанка, якої він досі дотримував, коштувала йому величезних зусиль. — Евріпід на старість утратив хист, як то часто трапляється з нами всіма, і його театр скотився в незбагненні крайнощі!.. Благородні підвалини його розважливого розуму, який у зрілому віці ревно шукав філософську Істину, із плином часу похитнулися… і останній його твір — як і твори Есхіла та Софокла — став смердючим смітником, де рояться недуги людської душі й течуть потоки невинної крові! — розпаленівши від такої бурхливої промови, він виклично глянув на Менехма.

На мить запала мовчанка, а тоді скульптор м’яко поцікавився:

— Чи можу я дізнатися, хто цей дурник?

Геракл жестом зупинив гнівну відповідь товариша.

— Даруй нам, добрий Менехме, але ми прийшли сюди не для того, щоб сперечатися про Евріпіда та його театр… Дай мені завершити, Діагоре!.. — філософ ледве-ледве стримувався. — Ми хочемо запитати тебе…

Його урвали громові виляски Менехмових криків. Скульптор кинувся міряти кроками поміст з краю до краю. Час від часу він вказував то на одного, то на другого чоловіка молоточком, немовби наміряючись кинути його в голову.

— А що ж філософія?.. Пригадайте Геракліта!.. «Без незгоди немає буття»!.. Так стверджував філософ Геракліт!.. Але філософія теж змінилася!.. Раніше це була сила, порив!.. А тепер… що таке філософія?.. Самий лише розум!.. Раніше… що нас цікавило?.. Матерія речей: Фалес, Анаксімандр, Емпедокл!.. Раніше ми думали про матерію! А тепер? Про що ми думаємо тепер? — і, глумливо спотворивши голос, сам собі відповів: — Про світ Ідей!.. Ідеї існують, авжеж-авжеж, але вони пробувають деінде, далеко від нас!.. Вони досконалі, чисті, добрі й корисні!..

— Саме так! — вереснув Діагор, аж підстрибнувши. — Вони саме такі, а ти — недосконалий, грубий, підлий і…

— Прошу тебе, Діагоре! — вигукнув Геракл. — Не кажи нічого!

— Не можна любити ефебів, ні-ні!.. — глузував Менехм. — Треба любити ідею ефеба!.. Цілувати думку про вуста, пестити визначення стегон!.. І, Зевса ради, не створюймо статуй! Це вульгарне наслідувальне мистецтво!.. Створюймо краще ідеї статуй!.. Ось таку філософію успадкує молодь!.. Арістофан недарма помістив її у «хмари»[57]…

Діагор засопів, обурений до краю.

— Як ти можеш так зухвало говорити про те, про що й гадки не маєш?.. Ти…

— Діагоре! — твердість у Геракловому голосі змусила філософа враз замовкнути. — Хіба ти не розумієш, що Менехм намагається повернути розмову в інший бік? Замовкни вже, урешті-решт! Говорити буду я!.. — наполіг розгадник і з несподіваним спокоєм звернувся до скульптора: — Менехме, ми прийшли розпитати тебе про Трамахову та Евнеєву смерті…

Він промовив це мало не вибачливим тоном, немовби виправдовуючись за те, що доводиться згадувати про таку буденну справу перед тим, кого вважає вельми важливою особою. По короткій хвилі Менехм сплюнув на дошки помосту, витер ніс і сказав:

— Трамаха на полюванні загризли вовки. Що ж до Евнея, мені розповіли, що він упився, пазурі Діоніса вп’ялися йому в мозок і змусили кілька разів ударити самого себе кинджалом… Який стосунок до цього всього маю я?

Геракл негайно відповів: