Читаем Печера ідей полностью

— Той, що вони обоє, а також Анфіс, відвідували твою майстерню ночами й брали участь у твоїх своєрідних розвагах. І що всі троє захоплювалися тобою і відповідали на твої любовні домагання, однак ти віддавав перевагу лише одному. І що між ними, цілком імовірно, доходило до суперечок, можливо, й до погроз, адже твої розваги з ефебами не надто добропристойні, і ніхто з юнаків не бажав, щоби про них стало відомо… І що Трамах не ходив на полювання, а того дня, коли він начебто пішов, твоя майстерня була зачинена, а тебе ніхто ніде не бачив…

Діагор здійняв брови й обернувся до Геракла: про цю останню деталь йому не було відомо. Але розгадник вів далі, немовби проказуючи якийсь обрядовий наспів:

— І що Трамаха насправді вбили або побили до безпам’яті й кинули на поталу вовкам… І що минулої ночі Евней і Анфіс приходили сюди після виступу у твоїй виставі. І що твоя майстерня — найближчий будинок до того місця, де сьогодні вранці знайшли Евнея. І я знаю напевне, що Евнея теж убили, убивця скоїв злочин в іншому місці, а потім переніс тіло туди. І логічно припустити, що обидва місця мають бути недалеко одне від одного, адже нікому не спаде на думку йти через усі Афіни з трупом на плечі, — він замовк, а тоді розвів руки мало не приязним жестом. — Як можеш пересвідчитися, добрий Менехме, ти таки маєш чималий стосунок до цього всього.

Менехмове обличчя було непроникним. Могло здатися, ніби скульптор усміхається, однак погляд його був похмурим. Не кажучи ні слова, він поволі обернувся до брили мармуру, спиною до Геракла, і знову став різьбити розміреними ударами. Аж тоді Менехм заговорив, і голос його прозвучав насмішкувато:

— Який висновок! Який дивовижний, пречудовий логічний висновок! — він хихотнув робленим здушеним смішком. — Мене звинувачують, спираючись на силогізм! Навіть краще: мою провину висновують із того, що мій будинок недалеко від кварталу гончарів, — не припиняючи різьбити, Менехм повільно похитав головою і знову розсміявся, немовби чи то скульптура, чи то власна робота видавалися йому смішними. — Ось так ми, афіняни, сьогодні вибудовуємо істину: говоримо про відстані, оцінюємо на основі емоцій, висновуємо причини подій!..

— Менехме… — м’яко озвав його Геракл.

Але митець правив своєї:

— У прийдешніх роках стверджуватимуть, що Менехма визнали винним через близьку відстань!.. Сьогодні все йде за Каноном, хіба я не казав? Навіть правосуддя тепер — лише питання відстані…

— Менехме, — наполегливо мовив Геракл тим самим тоном. — Звідки тобі відомо, що Евнеєве тіло знайшли у кварталі гончарів? Я про це не згадував.

Діагора здивувало те, як бурхливо відреагував скульптор: Менехм рвучко обернувся до Геракла й витріщився на нього великими очима, немовби той був гладкою Галатеєю, що зненацька ожила. Протягом якоїсь хвилі він не міг здобутися на слово, а тоді рештками голосу закричав:

— Ти з глузду з’їхав? Таж усі про це кажуть!.. На що ти натякаєш?..

Геракл знову заговорив щонайсмиреннішим, вибачливим тоном:

— Ні на що, не переймайся: я лише доповнюю свій висновок щодо відстані, — а тоді, немовби щось пригадавши, почухав гостре тім’я і додав: — Ось тільки ніяк не збагну, добрий Менехме, чому тебе так розлютив лише мій висновок про відстань, а не про те, що хтось, імовірно, убив Евнея… хоча, бачить Зевс, це значно сміливіше припущення і такого запевне ніхто не каже. А втім, ти, схоже, прийняв цю думку без заперечень, коли я її тобі висловив. Ти взявся дорікати мені за висновок щодо відстані, але не запитав: «Геракле, а чому ти такий упевнений в тому, що Евнея вбили?..» Слово честі, Менехме, ніяк не доберу цього.

Діагорові анітрохи не було шкода Менехма, хоч він і бачив, як розгадникова безжальна логіка дедалі глибше занурює скульптора в цілковите сум’яття, кидаючи його в пастку власних нестямних слів, подібно до того, як (згідно зі свідченнями кількох мандрівників, з якими Діагор розмовляв) болота гнилої твані швидше поглинають тих, хто, прагнучи врятуватися, дриґається й борсається. У густій тиші, яка запала у майстерні, йому закортіло додати якийсь кпин, щоб таким чином підкреслити перемогу, яку вони здобули над цим поганцем. Він сказав із цинічною посмішкою:

— Гарна скульптура, над якою ти працюєш, Менехме. Кого вона зображує?

Протягом якоїсь миті філософ гадав, що не дістане відповіді, але тоді помітив, що Менехм усміхається, і це його занепокоїло.

— Вона називається «Перекладач». Чоловік, що намагається розгадати таємницю тексту, написаного іншою мовою, і не усвідомлює, що слова тільки ведуть до нових слів, думки — до нових думок, але Істина лишається недосяжною. Вдалий образ того, що робимо ми всі, чи не так?

Не зрозумівши до пуття, що має на увазі скульптор, Діагор, утім, не хотів лишатися в становищі переможеного і сказав:

— Дивна фігура. У що вона вбрана? Її одяг, схоже, не грецький…

Скульптор не відповів. Він лише дивився на свій витвір і всміхався.

— Можна поглянути на неї зблизька?

— Можна, — сказав Менехм.