Читаем Печера ідей полностью

^{— Коли твір, як у цьому випадку, має сильний ейдезис, читач стає настільки одержимим образами, що вони якоюсь мірою затягують його в текст. Ми не можемо бути одержимими чимось, не почуваючись водночас частиною цього. Як у погляді коханої ти прагнеш бачити її любов до тебе, так і в словах ейдетичної книжки ти хочеш виявити свою присутність…}

^{Я роздратовано взявся перебирати аркуші, доки не знайшов потрібний.}

^{— І тут також? — показав я йому. — Коли у фальшивому восьмому розділі Геракл Понтор розмовляє з ув’язненим перекладачем? Тут я теж заковтнув ейдетичну приманку?}

^{— Авжеж, — спокійно відповів тюремник. — Згадки про Перекладача, до якого Крантор часом звертається у другій особі, трапляються впродовж усього твору. Саме з ним і розмовляє Геракл у тому «фальшивому» розділі… Але це не означає, що він — це ти!..}

^{Я не знав, що відповісти: його логіка була нищівна. Раптом з-під маски почувся сміх.}

^{— Ох, ця література!.. — промовив він. — Читання — це не роздуми на самоті, мій друже, читання — це розмова! І не звичайна розмова, а платонівський діалог, коли твоїм бесідником виступає ідея. Проте ця ідея не є сталою: провадячи з нею діалог, ти змінюєш її, присвоюєш собі, починаєш вірити в її незалежне існування… Ейдетичні книжки використовують цю властивість, щоб розставити хитрі пастки… пастки, які можуть довести тебе до… божевілля, — помовчавши, він додав: — Саме це сталося з Монталом, твоїм попередником…}

^{— Монталом? — у мене всередині все похололо. — Монтал був тут?}

^{Запала мовчанка. А тоді зненацька маска вибухнула гучним реготом.}

^{— Звісно, що був… І то значно довше, ніж ти гадаєш! Власне кажучи, мені, як і тобі, цей текст став відомим завдяки його редакції. Але я знав, що «Печера» приховує в собі ключ, тож замкнув Монтала тут і змусив шукати цей ключ. Він зазнав невдачі.}

^{Останні слова тюремник вимовив так, немовби «невдача» — це саме те, чого він очікував від своїх в’язнів. Він замовк, а усмішка маски, здавалось, поширшала.}

^{— Мені урвався терпець, — мовив тюремник далі, — і я дозволив своїм псам поласувати ним… А потім викинув труп у лісі. Влада вирішила, що його загризли вовки.}

^{Він знову помовчав, а тоді додав:}

^{— Але не хвилюйся. Мине ще чимало часу, перш ніж мені урветься терпець із тобою.}

^{Мій страх вилився в лють.}