Читаем Останній страх полностью

Розшукувати батька в останню ніч перед від’їздом із міста вже саме по собі було халепою. А ще гірше — просити допомоги в Ноя. Але Лів уже забагато випила і не могла сісти за кермо. І їй дуже не хотілося руйнувати приємний вечір Сінді і втягувати в цей кошмар свого маленького сина. Отже, не залишалося нічого іншого, як зателефонувати Ною. До того ж Ной зможе краще порозумітися з персоналом будинку-інтернату — так вона себе переконувала. І Ной полюбляв удавати із себе лицаря на білому коні, він завжди так робив.

— Усе владнається, — сказав Ной, упевнено тримаючись за кермо автомобіля. Він належав до тієї категорії осіб, які ніколи не втрачають самоконтролю. Лів не могла пригадати ні одного випадку, коли б Ной Браун наклав у штани. Коли вони пестили одне одного в коледжі, він залишався спокійним, мов удав. Не те щоб йому не вистачало пристрасті. У його промовах щодо визнання вини невинним під тиском лунала тверда, майже священна переконаність. Навіть його традиційна промова під час інавгурації мера була сповнена завзяття. Просто завжди притаманна йому внутрішня витримка викликала певну емоційну відстороненість.

— Я знаю, — відповіла Лів. — Мені просто все набридло. Як можна не угледіти за старим чоловіком з деменцією?!

Ной мовчки кивнув, не відриваючи погляду від темної сільської дороги. Минуло кілька хвилин, і він сказав:

— Отже, я чекаю.

Лів здивовано поглянула на нього.

— Чекаю, коли ти промовиш чарівне слово: помилування.

Лів поглянула на нього. Він дивився прямо перед собою, його чітко промальований профіль і незворушний вираз обличчя нагадали їй кадри з «Жорстокої натури». Можливо, виною було випите вино, але вона вирішила не ображати його розум відмовками, що його допомога їй не потрібна.

— А ти міг би… допомогти?

— Мені б хотілося.

— Але…

Він поглянув на неї, потім знову на дорогу.

— Припустимо, Тернер піде у відставку, що дуже ймовірно. Але я тоді буду новою людиною на посту. Мене на цю посаду не обирали, отже, доведеться поводитися обережно. І це рішення не тільки моє. Мені треба буде переконати членів ради, у якій двоє із трьох — прибічники Тернера.

— Ясно, — розчаровано сказала Лів.

— Я не сказав, що ні. Просто нам слід бути дуже обережними. А тому я порадив би тобі діяти згідно зі стандартними процедурами.

— Легко сказати. Ми двічі готували пакет документів з проханням про помилування, але боюся, Тернер навіть не поглянув на них.

— У цьому можеш не сумніватися, — промовив Ной. — А от я погляну. Та нам потрібно ще щось, щось нове. Щось таке, щоб не складалося враження, що я підсиджував або критикую Тернера, у якого багато потрібних мені друзів. Немає у вас якихось нових доказів?

— Нічого конкретного.

— А що ти скажеш про відео, яке виставила твоя донька? З вечірки.

Без сумніву, він уважно слідкував за онлайновими чатами, де обговорювали цю справу. Напевно, Ной помітив її здивування.

— Мені Кайл розповів про відео, — пояснив він, — там і він є у кадрі.

— Дехто вважає, що там є кадри з Невідомим Гостем, але хтозна. Якість жахлива, і усі домашні детективи в капцях нічого нового ще не придумали.

— Іще щось?

Лів зітхнула:

— Нічого, окрім божевілля дружини Рона Семпсона.

Ной примружився:

— Що ти маєш на увазі?

— Вона тут підходила до мене. Тицьнула якісь папери. Сказала, що Семпсон щось знав і хотів розказати кінош­никам.

Ной скептично поглянув на Лів.

— Та я і сама знаю…

— Що за папери?

— Нічого особливого, як на мене. Якась роздруківка й аналізи крові.

Ной звернув на територію будинку-інтернату догляду за літніми людьми.

— Дружина Семпсона, Сюзанна, тяжко пережила смерть чоловіка. Вона й раніше не цуралася заглянути у чарку, — скривився Ной, — навіть за сніданком.

— По ній помітно, хоча яке право маю я висловлюватися після всього випитого сьогодні ввечері?

Ной засміявся:

— Рон не відзначався зразковою вірністю як чоловік. Його навіть одного разу схопили під час облави на масажні салони…

Лів скривилася:

— Дивно, що інтернетна шайка цього факту на викопала.

Ной стенув плечима:

— А про нього у протоколі нічого не вказали. Ти ж знаєш, які копи.

Так, вона знала. Вони покривали одне одного. Звістка про відвідини масажних салонів неприємно вразила Лів. Бідолашна дружина! Не дивно, що вона шукала відраду у випивці або пігулках — що б вона там не вживала.

— Вона переконана, що Семпсона вбили, — сказала Лів.

Ной скрушно похитав головою:

— Тепер усі повернуті на вбивствах Кеннеді.

У його словах вчувалася самоіронія, адже й сам Ной в усіх медійних дискусіях наголошував на тому, що Дені підставили і що Шарлот убив Розтрощувач.

— Але хто його знає, — продовжував Ной. — Якщо хочеш, я можу проглянути ті папери, що вона тобі дала. Я доволі детально вивчав справу, а тому надішли мені, будь ласка, копію.

— Звичайно. Але якщо в них є щось важливе, Еван обов’яз­ково помітить.

— От і добре, — кивнув Ной.

Він зупинив седан прямо перед входом, не переймаючись тим, щоб поставити його на відведене для паркування місце. Лів побачила Деніса Ченґа, який з роздратованим виглядом тупцювався перед вхідними дверима.