Читаем Останній страх полностью

Кілька років тому Келлер брала участь у практичному семінарі з проведення допитів, і її вразила кількість самонамовлянь. Вона згадала, як їхній інструктор любив підкреслювати: «Нас учили звертати увагу на всілякі ознаки, що свідчать про брехню опитуваного, як-от уникнення прямого погляду у вічі, вертіння на стільці. Але насправді у випадку з дітьми та підлітками вони свідчать лише про неспокій. Нас учили, що найменші дрібниці мають викликати підозру в скоєнні злочину. Але діти часто просто-напросто повторюють, як папуги. Нас учили техніки мінімізації під час опитування, казати опитуваним, мовляв, якщо вони скажуть правду, їх відпустять. А тепер знаємо, що підлітки часто хапаються за таку можливість і зізнаються у нескоєному, аби тільки повернутися додому, щиро сподіваючись, що їхню невинність можна буде довести пізніше». Наприкінці семінару інструктор сказав: «Мені довелося допитувати п’ятнадцятирічного хлопчину, який зізнався і провів за ґратами одинадцять років за злочин, якого не скоїв. І тепер я покладу всі сили і решту мого життя на те, щоб таке більше не повторилося».

Це не означало, що Дені Пайн невинний. Без сумніву, він входив до переліку підозрюваних. Він зустрічався з Шарлот, до того ж рідко таке трапляється, що вбиває якийсь невідомий. Зазвичай це справа когось із кола близьких та рідних. Келлер давно засвоїла просту народну мудрість: вівці ціле життя бояться вовка, щоб врешті потрапити на стіл фермерові.

Келлер поглянула на вовка — точніше, вовків, — що сиділи навпроти.

— То в чому річ? — запитав батько Еріка в Келлер. — Мені зовсім не до вподоби, що дирекція школи дозволяє федеральним агентам розпікати наших дітей без присутності батьків.

Він перевів погляд на директорку Флауерз, яка наполягла на власній присутності.

Келлер не повелася на провокацію. Вона ніколи не пасувала перед альфа-самцями. Вона росла з одним із них, а тому добре знала, що за всіма проявами альфа-якостей криються внутрішні страхи. Такі чоловіки, які постійно звинувачували жінок у надмірній емоційності, насправді самі перебували у владі власних емоцій. Вона передала хлопцеві роздруківку одного з повідомлень, що він надіслав Меґі Пайн.

— Що це? — запитав старший Гатчінсон.

— Якраз про це ми хочемо довідатися у вашого сина.

Пан Гатчінсон поглянув на сина. На обличчі хлопця промайнуло хвилювання, що пробило маску вдаваної незворушності.

— Навіщо ти й твої друзі надсилали ці повідомлення? — запитала Келлер.

Ерік хотів було щось відповісти, аж тут батько зупинив його помахом широко розкритої долоні — ніби прикрив щитом.

— Хвилиночку, шановна! Тут ніде не зазначено ім’я мого сина! І якщо мені доведеться викликати сюди мого адвоката, я…

Директорка школи вирішила втрутитися, щоб зменшити напруження:

— Агентка Келлер проводить розслідування загибелі родини Пайнів. Вона не уповноважена займатися підлітковим кібербулінгом на національному рівні. Але в ході своєї роботи, — директорка кивнула у бік роздруківок, — вона натрапила на оці повідомлення, адресовані Меґі Пайн незадовго до її смерті.

Келлер негайно підхопила:

— Саме так. Кібербулінг тепер нерідко трапляється у школах. А от щодо сексуальних домагань…

— Сексуальних домагань? — перепитав батько.

— Свідки кажуть, що під час вечірки ваш син усамітнювався з Меґі Пайн, після чого вона втекла вся у сльозах. Анонімні повідомлення мали мету залякати її, щоб вона нікому не повідомляла про те, що сталося.

Келлер поглянула на батька, який нервово потягнувся до комірця сорочки. Щелепи міцно стиснуті. Те саме обличчя, що й у сина, хіба що років на тридцять старіше, розповніле, але з таким самим пихатим виразом. Якщо повідомлення синка до Меґі Пайн не схвилюють матір, то цього хлопця вже ніщо не врятує.

— У вас на нього нічого немає, — заявив батько Еріка, агресивно жуючи гумку.

Здається, цього дня у неї самі проблеми.

— Оце і все, що ви можете відповісти? Такого ви його навчаєте?

— Чого я навчаю свого сина — не ваше собаче діло! — Гатчінсон поглянув на директорку школи. — Барбаро, це неприйнятно!

Келлер важко зітхнула:

— Що ж, ви маєте рацію. У мене немає повноважень, щоб заарештувати вашого сина. Навіть щоб його затримувати. Але у мене їх достатньо на те, щоб зателефонувати до його коледжу. Я так розумію, що його прийняли до Мічиганського коледжу як члена команди з лакросу?

До прибуття Еріка директорка дещо розповіла Келлер про хлопця.

Обличчя Гатчінсона пополотніло. Він поглянув на директорку, але цього разу вона його не підтримала.

Келлер вийшла на фінішну пряму:

— Мені просто треба, щоб Ерік відповів на кілька запитань. А ще — щоб ви серйозно поставилися до цієї справи.

Чоловік замислився на хвилину, нарешті кивнув на знак згоди.

Келлер перевела погляд на Еріка:

— Меґі щось говорила тобі про поїздку чи про свої плани?

Той заперечно похитав головою:

— Я не настільки добре її знав. Ми познайомилися у Центрі.

— У якому Центрі?

— Ну, в Центрі підготовчих курсів. Я загравав до неї і все таке — ви знаєте, як то буває.

— То ви з нею бачилися перед весняними канікулами?