Читаем Ловець тіні полностью

Ще вдень вона повідомила йому телефоном, що справу римського монстра передали карабінерам. Сандра ніколи не розповідала йому про роботу, уникала говорити про такі страшні деталі своєї служби, які могли збурити його тонкий душевний склад. Однак того вечора її лякало мовчання. Вона боялася, що навіть ота бридка тема для розмови ось-ось вичерпається і їм узагалі не буде про що говорити.

— Гаразд, — погодилася з вимушеною усмішкою.

Макс сів навпроти, накрив її долоню своєю.

— Я радий, що тобі більше не доведеться займатися цією справою. А тепер їж, бо вихолоне.

Сандра схилила голову над тарілкою, побоюючись, що більше не зможе поглянути йому в очі. Та коли вона взяла серветку, світ раптом захитався в неї перед очима.

Під нею лежала оксамитова коробочка. Певно, з обручкою.

Жінка відчула, як на очах у неї забриніли сльози. Вона спробувала їх угамувати, але марно.

— Знаю, що ти думаєш про шлюб, — сказав Макс, який не міг навіть уявити справжньої причини її сліз. — Коли ми з тобою познайомилися, ти відразу сказала мені, що ніколи ні з ким не одружишся після Давіда. Протягом усього цього часу я поважав твою волю й ніколи навіть не натякнув на весілля. Але тепер я змінив думку. Хочеш дізнатися чому?

Сандра лише кивнула у відповідь.

— Ніщо не триває вічно. — Він помовчав. — Якщо я щось і засвоїв у цьому житті, так це одне: наші вчинки не залежать від того, настільки ми вміємо планувати та уявляти майбутнє. Насправді вони залежать тільки від того, що ми відчуваємо тут і тепер. Отже, твій шлюб зі мною не повинен тривати все життя, це не головне. Головне те, що я хочу цього зараз. Я готовий ризикувати щасливим життям у майбутньому заради того, щоб відчути себе щасливим зараз.

Сандра тим часом поглядала на футляр, не насмілюючись до нього доторкнутися.

— Не сподівайся знайти всередині якусь неймовірну коштовність, — промовив він. — Але навіть оця коробочка не здатна вмістити мої почуття до тебе.

— Не хочу, — пробелькотіла вона тихо, майже пошепки.

— Що? — Макс справді не розчув.

Сандра повільно здійняла погляд від тарілки й подивилася на нього.

— Я не хочу з тобою одружуватися.

Макс, можливо, чекав пояснень, але їх не було. Вираз його обличчя раптом змінився. Тепер на ньому було не тільки розчарування — здавалося, ніби оце повідомили, що жити йому залишалося кілька днів.

— У тебе є хтось інший?

— Ні, — відразу відповіла вона. Хоча й сама не знала, чи це правда.

— Тоді що?

Сандра взяла до рук мобільний, який лежав на поличці. Відкрила перелік повідомлень і показала йому дві анонімні есемески, отримані того дня.

— «Ти його обожнюєш?» — прочитав Макс.

— Не знаю, хто мені їх надіслав і навіщо. Інша на моєму місці зацікавилася б і захотіла дізнатися, яка таємниця криється за отим романтичним повідомленням. Але не я. І знаєш чому? — Вона не чекала на відповідь. — Тому що це змусило б мене подумати про нас двох. Змусило б замислитися, що я відчуваю. — Вона глибоко вдихнула й продовжила: — Я кохаю тебе, Максе. Але я тебе не обожнюю. І вважаю, що для того, щоб одружитися з кимось, навіть для того, щоб провести разом ціле життя, треба відчувати щось більше, аніж кохання. І цієї миті я цього не відчуваю.

— Ти хочеш сказати, що між нами все закінчено?

— Не знаю, справді. Однак боюся, що так і є. Вибач.

Обоє помовчали. По тому Макс підвівся з-за столу.

— В одного мого приятеля є біля моря будиночок, яким він користується лише влітку. Я можу попроситися переночувати там сьогодні, а може — і кілька наступних днів. Я не хочу втратити тебе, Сандро. Але й тут залишатися не хочу.

Вона його розуміла. Одна частина її душі тієї миті хотіла обійняти його, утримати. Але знала, що це було б помилкою.

Макс загасив свічку на столі.

— Колізей.

Сандра поглянула на нього:

— Що?

— Це не історичний факт, а лише легенда, — сказав він. — Колізей був чимось на кшталт диявольського храму, яким користалися сектанти. Язичникам, які хотіли приєднатися до культу, ставили одне запитання: «Colis Eum?» — тобто: «Ти його обожнюєш?» Звісно, мали на увазі диявола… Colis Eum — звідси назва Колізей.

Сандру те пояснення збентежило. Але вона промовчала.

Макс вийшов з кухні, прихопивши із собою футляр з обручкою. То була єдина реакція, яку він собі дозволив після слів Сандри. Вона тільки підкреслювала його неймовірну гідність: інший чоловік образився б, поставивши на перше місце власну гордість, почав би її ображати та принижувати. Але не Макс. Проте, можливо, Сандра тієї миті з більшим задоволенням отримала б кілька ляпасів, аніж зазнати такого уроку справжнього кохання та поваги.

Окрім обручки, Макс не взяв із собою нічого, хіба що куртку з вішалки в коридорі. Вийшов з квартири, зачинивши за собою двері.