Джованні — так звали старшого санітара, який ночував у підземеллі інституту «Гамельн». Чоловіка в синіх черевиках.

— Я прийшов сюди, бо подумав: той, хто розпитує, згодом добереться й до домоправительки. — Він заплакав. — Прошу тебе, я все розповім, я хочу вибратися із цієї історії. У мене вже терпець уривається, сили покидають.

Однак Маркус не вірив у те, що Фернандо говорить правду.

— Чому я маю тобі вірити?

— Тому що я виведу тебе на Кроппа.

5

Решту дня Сандра більше не думала про оте дивне повідомлення.

Вийшовши з квестури після завершення робочої зміни, вона відразу подалася до спортзалу, щоб скинути напруження, накопичене протягом останніх шести днів. Завдяки фізичним зусиллям вилила всі страхи й тривоги, що її мучили.

Поразка Моро й ЦОС, передача справи до ООГ, Діана Дельґаудіо, що виявила ознаки одужування, якого насправді не було.

Однак передусім їй не хотілося повертатися додому. Рутина з Максом її лякала. Уперше вона усвідомила, що в їхніх стосунках щось не так. Не знала, що саме, і насамперед не знала, як про це сказати йому.

Вона саме вийшла з-під душу, відчинила дверцята комірки в роздягальні, куди раніше склала свої речі, коли помітила, що на екрані мобільного блимає друге повідомлення. Знову з невідомого номера, знову ота есемеска:

Отримавши її вперше, вона вирішила, що хтось помилився номером і повідомлення призначене комусь іншому. А тепер у неї виник сумнів: можливо, те повідомлення писали саме їй?

Поки поверталася до Трастевере, спробувала передзвонити на номер відправника, але у відповідь лунали лише порожні гудки. Це її роздратувало. Вона не належала до когорти цікавих жінок, а тому вирішила викинути з голови ці повідомлення.

Сандра припаркувала машину неподалік від дому і, перш ніж вийти з автівки, зачекала ще хвилинку. Сиділа, вчепившись обома руками за кермо, і через лобове скло поглядала на освітлене вікно своєї квартири. Бачила силует Макса, що рухався по кухні. На ньому був фартух, на лобі — окуляри для зору: напевно, готував вечерю. Звідти, де вона сиділа, він здавався розслабленим, як завжди, навіть насвистував.

«Як же йому сказати? Як пояснити те, чого навіть я сама не розумію?» — питала саму себе Сандра.

Однак якось таки мала сказати, мусила це зробити. Отже, глибоко вдихнула й вийшла з машини.

Почувши скрегіт ключа в замку, Макс вийшов у коридор їй назустріч. Як завжди.

— Втомилася? — запитав, поки цілував у щоку й знімав з плеча спортивну сумку. — Вечеря майже готова, — додав, не чекаючи на відповідь.

— Добре, — змогла видавити із себе Сандра, хоча їй це далося нелегко.

Проте Макс нічого не помітив.

— Сьогодні я проводив велику контрольну з історії. Студенти чудово відповідали на всі запитання щодо Ренесансу. Я всім поставив добрі оцінки! — розповідав він з виглядом великого бізнесмена, який щойно підписав угоду на мільйони.

Просто неймовірно, скільки натхнення вкладав Макс у свою роботу. Його зарплати ледве вистачало на оренду квартири, утім робота викладача історії значила для нього більше за будь-які багатства світу.

Однієї ночі йому наснилися числа. Сандра вмовляла його купити собі лотерейний білет із цими номерами, але той не погодився.

— Коли я стану багатим, мені буде якось дивно, якщо я надалі працюватиму простим учителем. Доведеться відповідно змінювати спосіб життя, а мені подобається те, що в мене є нині.

— Неправда, — заперечила вона. — Зможеш і далі робити те, що робиш, але вже не доведеться хвилюватися про майбутнє.

— А що може бути кращим за таємницю, що несе нам майбутнє? Включно з драмами та переживаннями. Люди, яким більше не треба хвилюватися про майбутнє, вони ніби наперед досягли мети свого існування. А в мене своя історія: минуле — єдина впевненість, яка мені потрібна.

Сандру захоплював цей чоловік, який комусь іншому міг здатися абсолютно неамбіційним. А от вона вважала, що Макс, на відміну від багатьох інших, достеменно знав, чого хоче. Тому почувався задоволеним власним життям.

Кілька хвилин по тому вона вже сідала за стіл, а він тим часом уже відкидав пасту. Макс майстерно чаклував на кухні. Відколи з Ноттінгема перебрався до Рима, він досконало засвоїв усі секрети італійської кухні. А от вона ледве вміла зварити кілька яєць.

І того вечора Макс, як завжди, накрив на стіл, поставивши склянку зі свічкою. То був їхній особливий романтичний ритуал. Перш ніж подати страви, він запалив свічку запальничкою. І усміхнувся їй. А ще відкоркував пляшку червоного вина.

— Так ми забудемо про все й заснемо на дивані, — мовив Макс.

«Як я зможу сказати такому чоловікові, що мені важко жити з ним?»

Вона почувалася невдячною своїй долі.

Він приготував її улюблену страву: пасту алла норма[16]. А на друге були стейки по-римському. Проблема мати поряд бездоганного партнера полягала в обов’язку завжди відповідати його рівню. Сандра добре знала, що не заслуговує на таку увагу, й тому в її душі наростало невдоволення.

— Домовмося, — запропонував Макс, — цього вечора ніяких убивств, ніяких мертвих, будь ласка.