— Перевага чоловіків у тому, що ми можемо це робити де завгодно і коли завгодно, — голосно патякав він, а закінчивши, знову взявся насвистувати.

А от Пії було нелегко ступати по нерівному ґрунті. Сечовий міхур розпирало, а ота клята мініспідниця уповільнювала рухи. Та ще й бридкий вітер, як чиясь невидима й зухвала рука, штовхав її у спину.

У неї при собі були пістолет і мобільний. Вона намагалася роздивитися, куди йти, підсвічуючи собі дисплеєм телефона. Нарешті побачила дерево й наддала ходу.

Підійшовши до стовбура, роззирнулася. Поклала на землю зброю і мобільний. Потім дещо несміло спустила колготки й труси, задрала спідницю на талію і присіла.

Сидіти наприсядки було незручно, ще й знизу піддувало. Та попри нестерпне бажання мочитися, випорожнитися в неї не виходило. Ніби щось усередині перекрило. «Прошутебе-прошутебе-прошутебе», — умовляла вона сечовий міхур, але той не хотів випорожнятися.

А все через страх.

Вона взяла в руки пістолет, притиснула його до живота. Насвистування Карбоні здалеку розносилося луною навколо і дещо заспокоювало. Однак за кожним поривом вітру стихало. Аж поки раптом взагалі не припинилося.

— Послухай, а ти не міг би ще посвистіти? — попросила вона й відразу пошкодувала, що в неї прозвучало це так жалісно.

— Звісно! — крикнув той і знову засвистів.

Нарешті її сечовий міхур зглянувся над нею і запрацював. Вона аж очі заплющила від задоволення. Гаряча рідина виходила з неї потужним струменем.

Посвистування Карбоні знову припинилося.

«От йолоп!» — вилаялася вона подумки, хоча той через мить знову засвистів.

Вона вже майже закінчила, коли мало не втратила рівновагу від чергового, сильнішого за попередні пориву вітру. Отоді вона й почула тріск.

Пія насторожилася. Що то було? Щось справді чи то їй почулося? Звук був короткий і різкий, порив вітру його заглушив. Тепер їй кортіло, аби напарник припинив свистіти, інакше вона нічого, окрім його посвистування, не могла розчути.

Несподівано її охопив якийсь несвідомий страх. Вона підвелася, похапцем натягнула білизну. Підхопила телефон і зброю та кинулася бігти, попри те що спідниця задралася їй аж до талії. Вигляд, звісно, у неї був не дуже привабливий, однак її охопила паніка.

Вона бігла щодуху, раз-по-раз перечіпляючись і ризикуючи впасти, орієнтуючись лише на свист Карбоні.

«Прошу тебе, не припиняй».

Здавалося, ніби її хтось переслідує. Звісно, то могло лише здаватися, однак їй було все одно. Вона думала лише про те, аби якнайшвидше опинитися біля машини.

Коли вона нарешті вискочила на маленьку галявину, де вони зупинилися, то побачила напарника, який сидів усередині з відчиненими дверцятами. Вона кинулася по другий бік автівки, щоб заскочити на своє місце.

— Стефано, припини свистіти, там хтось є! — промовила стривожено.

Але той не припиняв. Коли Пія нарешті вже опинилася просто перед ним, їй закортіло зацідити йому ляпаса, щоб не поводився як той бовдур, але вона вмить заклякла на місці, побачивши його вирячені очі й роззявлений рот. З грудей Карбоні клекотіла чорна густа кров. Той тріск, що вона чула, виявився пострілом.

А тим часом хтось надалі посвистував, десь поряд, недалеко від неї.

2

На світанку його розбудили пташки.

Маркус розплющив очі та впізнав той спів. Але відразу відчув різкий біль, що свердлом упився йому в мозок. Він намагався збагнути, звідки він узявся, але боліло вже все тіло.

Було холодно.

Він лежав на землі в незручному положенні. Права половина обличчя притиснута до твердого ґрунту, руки вільно розкинуті вздовж тулуба, одна нога випрямлена, а друга незграбно зігнута в коліні.

Напевно, він гепнувся всією вагою долілиць, навіть не намагаючись утриматися руками від падіння.

Маркус спробував спершу підняти таз. Потім, допомагаючи собі ліктями, почав підводитися. У голові паморочилося. Доводилось опиратися бажанню заплющити очі. Страх знову знепритомніти виявився сильнішим за будь-яке запаморочення.

Він якось таки сів, понуривши голову. На землі залишився слід від його тіла в оточенні нічного заморозку. Він відчував, що мокрий: спина, ноги і руки, потилиця.

«Так, потилиця», — подумав він. Саме звідти по тілу розходився біль.

Він доторкнувся рукою, щоб зрозуміти, чи не поранений. Однак у місці удару крові не було. Тільки здоровенна ґуля і, можливо, незначний синець.

Він страшно боявся знову знепритомніти. А тому швидко здійснив перевірку своїх споминів.