Вона не мала жодних повноважень, щоб зупинити Астольфі.

Той зачинив за собою двері й повернув ключ у замку. «А щоб тобі!» — вилаялася вона подумки, встала й підійшла до дверей, щоб послухати, що він там робить.

За дверима деякий час тривала тиша, що врешті несподівано обірвалася характерним бульканням туалетного зливу.

«От я дурепа, слід було здогадатися!» — подумала вона, розізлившись на саму себе. Та поки вона чекала на повернення Астольфі з туалету, їй раптом здалося, ніби вона чує якісь крики. Спершу навіть вирішила, що то лише плід її збудженої уяви.

Крики лунали не в будівлі, їх було чутно знадвору.

Сандра підійшла до вікна. Помітила кількох осіб, які бігли до будинку. Розчинила вікно й визирнула.

На чотири поверхи нижче на асфальті лежало тіло судмедексперта.

Сандра на мить розгубилася, по тому кинулася до дверей туалету.

Треба було діяти. Але як?

Спершу вона спробувала вибити двері плечем. Один удар, другий. Нарешті замок піддався. Двері розчахнулися, і вона влетіла всередину. Їй в обличчя ударив струмінь повітря з відчиненого вікна, через яке викинувся лікар. На вагаючись, вона залізла рукою у прозору воду унітаза, сподіваючись, що та річ, яку Астольфі намагався спустити в нього, ще не потрапила в глиб каналізації. Вона стала занурювати руку чимдалі глибше й глибше, як тільки могла, нарешті її пальці щось намацали й підчепили, але та річ вислизнула. Раптом вона спромоглася її вхопити. Спробувала потягнути на себе, щоб вийняти, однак останньої миті вона таки вислизнула.

— Дідько! — вилаялася Сандра.

Але тієї секунди вона усвідомила, що кінчики її пальців запам’ятали форму речі, якої торкнулися: щось округле, з прикріпленими до неї потовщеннями, ще й жорстке. У голові відразу виник образ людського ембріона. Та вона змусила себе краще зосередитися на цій речі.

Ішлося про щось схоже на ляльку.

10

Заклад називався SX.

Ніяких вивісок не було, лише чорна табличка з двома позолоченими літерами поряд з дверима. Щоб увійти, слід було подзвонити в домофон. Маркус натиснув на кнопку й зачекав. Сюди його привів не інстинкт, а просте міркування: якщо монстр вибрав для спілкування сповідальню Сант-Аполлінаре, значить, він доволі добре знав злочинний світ міста. І якщо це справді так, то пенітенціарій прийшов за правильною адресою.

За хвилину домофон обізвався жіночим голосом. Лаконічне «ало?» на тлі увімкненої на повну гучність музики хевіметал.

— Космо Бардіті, — промовив він.

Жінка завагалася:

— Вам призначено?

— Ні.

Голос замовк, ніби його проковтнув гуркіт музики. Проминуло кілька секунд, по тому клацнув електричний замок дверей.

Маркус штовхнув їх та опинився в коридорі із цементними стінами. Слабке світло линуло з єдиної неонової лампи, що час від час потріскувала, ніби щомиті могла от-от вибухнути.

У самому кінці того коридору він помітив червоні двері.

Пенітенціарій рушив до них. Що ближче підходив, то голосніше гриміла музика. Двері відчинили ще до того, як він підійшов до порогу, і назовні вилилися зловісні звуки, що накинулися на нього, як веселі демони, котрі вискочили з пекла.

З’явилася жінка — схоже, та сама, яка щойно говорила з ним по домофону. У черевичках на височенних підборах, коротесенькій шкіряній спідниці й сріблястому топі з глибоким вирізом на грудях. На лівій половині грудей у неї викрашалося тату нічного метелика, а довершували образ біляво-платинове волосся і надмірно важкий макіяж. Вона чекала на нього, обпершись однією рукою об одвірок і ліниво жуючи жувальну гумку. Оглянула його критичним поглядом з голови до ніг, не промовивши ані слова, по тому розвернулася й пішла, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, щоб ішов слідом за нею.

Маркус зайшов усередину. SX означало «секс», але без середньої «е». Інтер’єр відразу відкидав усі сумніви щодо призначення цього закладу. Стиль однозначно був «садо-мазо».

Просторий зал з низькою стелею. Стіни чорні. У центрі — круглий майданчик з трьома пілонами для стриптизу. Навколо — обтягнуті червоною шкірою диванчики та столики такого самого кольору. Світло приглушене, по кількох розвішаних екранах пробігають порнографічні кадри тортур і тілесних покарань.

На майданчику дівчина топлес мляво виконувала якийсь номер з мотопилкою під звуки хевіметалу. Співак очманіло повторював одне й те саме: «Heaven is for those who kill gently»[8].

Прямуючи за жінкою з біляво-платиновим волоссям, Маркус налічив лише шість відвідувачів, що сиділи тут і там у залі. Усі — чоловіки. У їхньому одязі не було нічого особливого, ніяких черепів чи металевих клепок. Звичайні собі чоловіки середнього віку, одягнені як службовці, з байдужим виразом обличчя, на яких була помітна нудьга. У темному кутку сьомий відвідувач мастурбував.

— Гей, ти, негайно запхай його на місце! — насварила його провідниця.