Читаем Культ полностью

Як, наприклад, їх надзвичайно цікаві за своєю природою стосунки з Нелею Лісункою, вчителькою укрмови, дружиною Полісуна, вчителя укрмови, внукою старої Лісунихи, вчителькою укрмови, невісткою старого Полісуна, вчителя укрмови, того Полісуна, котрий приходився двоюрідним внуком Андрея-Сильвестра Полісуна, відомого народного вчителя з Карпат, свата зовсім іншого Полісуна, того, котрий мав п'ятьох синів Полісунів (до слова, усі вони виросли вчителями; усі, крім найстаршого, котрий ще підлітком пішов у тутешні ліси і не повернувся), котрий був правнуком древнього роду Полісунів-просвітян, перші згадки про родину яких викарбувані на скрижалях Велесової книги.

Аліска сама не могла збагнути, як отака халепа трапилась. Вона з дитинства була слухняною дівчинкою, брала кожне батьківське слово на віру, шанувала старших, помагала меншим, зустрічалася виключно з акуратними чистенькими хлопчиками з порядних сімей і незаплямованим родоводом. А тут на тобі маєш.

Перші враження про коледж і його підозрілих, сумнівної чести мешканців були не найкращі. Як на Аліску, надто багато епатажу й одіозності. Чи як то ще називають. А тут на тобі маєш: таку фантастичну кобіту зустріла — пані Нелю Лісунку, вчительку укрмови.

Напочатку це було дивне захоплення жінкою — її манерами, її способом поведінки, її внутрішнім світом і способом сприймання світу зовнішнього. Пані Неля любила часом кинути під час балачки кілька недоречних фраз латиною, від чого Аліска просто умлівала. Або процитувати дзвінким голосом загорнутий віршик котрогось із когорти Розстріляних. Від останнього Аліска взагалі божеволіла.

А буквально два тижні тому Аліска якось так мимохіть усвідомила, що по самі рум'яні кінчики мочок вух закохана, точніше, ЗАКОХАНА у свою тепер уже подругу Нелю. Таке невинне розуміння стало мікрошоком для її міокарду.

Але Аліска справилась із цим ударом. На превеликий подив, вона стала зауважувати Знаки Уваги і з боку пані Нелі! А вчора (о Боже, Пресвятий Солодкий Ісусе, що було вчора!)... Вчора вони навіть цілувалися! (О Боже, її вуста були солодкими, як свячена вода!) Вже вечорілося, усі зайві вчителі втекли додому, подалі від ґрипозного вогнища й інфікованих вилупків, лише добра, елеґантна, ввічлива, спокійна, вихована, завжди уважна до неї пані Неля залишилася у нагрітому зграйкою лякливих калориферів кабінеті перевіряти зошити. Вона покликала до себе Аліску, от, мовляв, дві файні кобіти поп'ють кавці з печивом, поґавендять по душах, та й зошити простіше перевірити. Вже було добряче темно, проте пані Неля світла, поки пилася кава, вирішила не вмикати. Вони сиділи за першою партою, притиснувшись одна до одної (гра називається: "Мені-зимно-притулись-до-мене-поміцніше"), хлюпали каву, тримаючи філіжанки двома руками нараз і хихотіли із будь-чого, немов оті школярочки, що нахапались коноплі в туалеті. А потім вони нахилились перевіряти зошити (апогей вищеназваної гри) і, не змовляючись, почали аґресивно цілуватись, масно, вогко, покусуючи губи і переплітаючись язиками.

Як вам таке, пані та панове? Бо Алісці, наприклад, таке надзвичайно сподобалося. Та й пані Нелі, гадаю, теж.

І тепер Аліска сиділа за своїм столом, обрізаючи бритвочкою "СПУТНИК" краї шмату картону, з якого їй доручили зробити стінґазету про СПИД і святого Миколая (так уже співпало, нічого не поробиш). Нелі нинькай не було — у неї вихідний. Останні двадцять чотири години вона безупинно думала над своїм становищем. Також про Нелю і все, з нею пов'язане. Вона плавала в золотистих водах ендокринного кайфу і найбільше зараз хотіла знову посидіти з Нелею. І цілуватись. Дивне таке відчуття — ледь відчутний зуд у товщі шкіри лиця, у вишневій глибині вуст. Відчуття, яке має задовольнятися лиш одним способом — цілуванням.

У двері постукали, і за мить увійшов пан Андрій. Аліска тяжко зітхнула і натягла на лице передсвяткову і переддиректорську ґумову посмішку. До неї вже приходив нині один божевільний старий — викладач гишпанської. Цілу годину він торочив їй одне і те ж саме. Що він буцімто досконало вивчив пророцтва українського Нострадамуса Мусія Вернигори, і "там чорним по білому написано — нам усім тапочки!". Скоро буде кінець світу — у пророцтвах так і сказано, Кінець Світу. Сказано: коли Двоголового Орла осідлає Сіра Пуцька, коли Рудий Лев, народжений у рік Тигра, вимажеться власним гівном, коли м'явчання Лева огулить його рать, коли залізні тигри роздеруть тінь від Півмісяця — отоді вам усім великі білі тапки. Так писав Вернигора Мусій, видатний провидець. І так цитував його напівбожевільний єврейський гишпанець, прогулюючи свій урок в Аліски.

Пан Андрій широко посміхнувся, від чого в неї під шкірою забігали мурашки.