Читаем Код Да Вінчі полностью

Екран із клавіатурою нагадував звичайний банкомат. На ньому світився логотип банку у вигляді хреста. Поряд із клавіатурою був трикутний отвір. Софі, не гаючи часу, встромила ключ.

Курсор блимав в очікуванні.

Десять цифр. Софі зачитала числа з аркуша, а Ленґдон їх увів.

1332211185

Коли він набрав останню цифру, екран знову оновився. На ньому з’явився текст кількома мовами. Першою була англійська.

Перш ніж натиснути клавішу ВВІД, будь ласка,

перевірте, чи правильно ви набрали номер рахунку.

Якщо комп’ютер не розпізнає вашого номера рахунку,

то, задля вашої ж безпеки, система

автоматично вимкнеться.

— Функціональний термінатор, — сказала Софі, наморщивши чоло. — Схоже, ми маємо лише одну спробу. — Стандартні банкомата надавали користувачам три спроби ввести код, і лише після третьої невдалої спроби конфісковували картку. Тут, очевидно, діяли інші правила.

— Начебто номер правильний, — Ленґдон уважно звірив з аркушем цифри, які вони набрали. Він показав на клавішу ВВІД. — Тисни.

Софі вже простягла було вказівний палець до клавіші, але в останню мить завагалась. їй спало на думку щось дивне.

— Ну ж бо! — наполягав Ленґдон. — Берне от-от надійде.

— Ні. — Софі відсмикнула руку. — Це неправильний номер.

— Та як неправильний! Десять цифр. Яким іще він може бути?

— Надто безладний набір цифр.

Надто безладний? Ленґдон аж ніяк не міг із нею погодитись. Усі банки радять клієнтам обирати собі коди доступу без жодних закономірностей, щоб ніхто не міг їх вгадати. Поза сумнівом, тутешнім клієнтам радять так само.

Софі стерла все, що вони набрали, і подивилась на Ленґдона. У її погляді читалась переконаність.

— Мабуть, не випадково із цього начебто безладного набору цифр можна утворити послідовність Фібоначчі.

Ленґдон не міг не погодитись, що в цьому є певна логіка. Адже кілька годин тому Софі вже переставила ці цифри місцями так, що з них утворилась послідовність Фібоначчі. Чи мало це значення зараз?

Софі вже набирала інший номер, цього разу з пам’яті.

— Зважаючи на те, що дідусь так захоплювався символами й кодами, тим більше є підстав думати, що він обрав би номер рахунку, який би щось для нього означав і який би він легко міг запам’ятати. — Вона ввела останню цифру й лукаво усміхнулась. — Який би здавався безладним, а насправді таким не був.

Ленґдон подивився на екран.

1123581321

Йому потрібна була лише мить, аби зрозуміти, що вона має рацію.

Послідовність Фібоначчі.

Якщо записати послідовність Фібоначчі як просте десяти-цифрове число, то вона стає практично непізнаваною. Легко запам’ятати, а на перший погляд — безладний набір цифр. Блискучий десятицифровий код, який Соньєр ніколи б не забув. До того ж це пояснювало, чому числа, написані на підлозі в Дуврі, можна було переставити місцями й перетворити на знамениту послідовність.

Софі натиснула клавішу ВВІД.

Нічого.

Принаймні, вони нічого не побачили.

А в цю мить під ними, у підземному сховищі банку, ожила автоматизована клешня-транспортер. Ковзаючи стрижнями, прикріпленими до стелі, вона попрямувала до заданих координат. Внизу на бетонній підлозі, на величезній ґратці, стояли рівненько сотні однакових пластикових скринь... наче ряди мініатюрних трун у якомусь підземному склепі.

Не перестаючи гудіти, клешня зупинилась над потрібним місцем на підлозі, опустилась, електронне око перевірило штрих-код на відповідній скрині. Клешня з комп’ютерною точністю вхопила важкий держак і підняла скриню вертикально. Закрутились коліщата, клешня понесла вантаж до дальнього кінця сховища і зупинилась над нерухомим конвеєром.

Тоді обережно поставила скриню на стрічку конвеєра й відсунулась убік.

Щойно клешня звільнилась, конвеєр загудів...

Софі й Ленґдон полегшено видихнули, побачивши, що конвеєр ожив. Вони нагадували стомлених подорожніх, що стоять на місці видачі багажу й чекають на якусь таємничу валізу, не знаючи, що в ній.

Стрічка конвеєра вповзала до кімнати праворуч від них через вузьку щілину під металевою засувкою. Ось засувка піднялась, і під нею на конвеєрі виникла величезна чорна пластикова скриня. Вона виявилась значно більшою, ніж вони сподівались, і скидалася на коробку, у якій в літаку перевозять домашніх тварин, тільки на ній не було отворів для повітря.

Скриня зупинилась просто перед ними.

Ленґдон і Софі мовчки дивились на загадковий приз.

Як і все інше в цьому банку, скриня була груба й добротна — металеві застібки, наліпка зі штрих-кодом і важкий металевий держак. Софі вона нагадувала величезну скриньку для інструментів.

Не гаючи часу, Софі розстібнула обидва замки. Тоді подивилась на Ленґдона. Разом вони підняли й відкинули назад важку кришку.

Тоді підійшли ближче й зазирнули всередину.