Софі це розуміла. У крамницях самообслуговування діяла така сама система. Працівники не мають ключів від сейфів. Зрозуміло, банк не хотів ризикувати, що хтось викраде ключ, а тоді захопить якогось працівника в заручники й вимагатиме номер рахунку.

Софі сіла поряд із Ленґдоном, подивилася спершу на ключ, тоді на Берне.

— Ви знаєте, хоча б приблизно, що дідусь зберігає у вашому банку?

— Не маю жодного уявлення. Це суперечило б принципам нашого банку.

— Месьє Берне, — настійливо звернулася Софі, — ми маємо дуже мало часу. Дозвольте, я буду з вами відверта. — Вона витягнула золотий ключ і перевернула емблемою Пріорату Сіону догори, уважно стежачи за очима банкіра. — Чи цей символ щось для вас означає?

Берне глянув на герб із лілією і ніяк не зреагував.

— Ні, але багато наших клієнтів прикрашають свої ключі емблемами чи ініціалами.

Софі зітхнула, усе ще не зводячи з нього пильного погляду.

— Ця емблема — символ таємного товариства із назвою Пріорат Сіону.

Берне знову не зреагував.

— Мені про це нічого не відомо. Ми з вашим дідусем були друзями, але говорили здебільшого про бізнес. — Чоловік поправив краватку. Було помітно, що він нервується.

— Месьє Берне, — наполягала Софі, — сьогодні ввечері дідусь подзвонив мені і сказав, що ми з ним опинилися в серйозній небезпеці. Ще він сказав, що мусить щось мені дати. І дав ключ від сейфа у вашому банку. Тепер він мертвий. Будь-яка інформація від вас може виявитися важливою.

Берне весь спітнів.

— Ви мусите вийти з банку. Поліція може прибути кожної миті. Охоронець на вході вважав за обов’язок подзвонити до Інтерполу.

Саме цього Софі боялась. Однак зважилась на ще одну, останню, спробу.

— Дідусь сказав, що мусить розповісти мені правду про мою родину. Це вам про щось говорить?

— Мадемуазель, ваша родина загинула в автокатастрофі, коли ви були ще дитиною. Мені шкода. Знаю, дідусь вас дуже любив. Він неодноразово казав, як йому боляче, що ви не хочете його бачити.

Софі не знала, що на це відповісти.

— Скажіть, — запитав Ленґдон, — вміст цього сейфа має щось спільне із Санґріл?

Берне подивився на нього здивовано.

— Поняття не маю, що це таке. — Тут у нього задзвонив мобільний телефон, і він вихопив його з футляра на паску. — Так? — Він слухав спочатку із подивом, тоді з дедалі більшим занепокоєнням. — Поліція? Уже? — Берне вилаявся, швидко дав якісь вказівки французькою й додав, що буде нагорі за хвилину.

Закінчивши розмову, він повернувся до Софі.

— Поліція відреагувала оперативніше, ніж звичайно. Поки ми розмовляли, вони вже тут.

Софі не мала наміру відходити з порожніми руками.

— Скажіть їм, що ми були тут, але вже пішли. Якщо вони захочуть обшукати банк, вимагайте ордера на обшук. Це займе час.

— Послухайте, — сказав Берне, — Жак був моїм другом. Крім того, моєму банкові зовсім не потрібний увесь цей тиск. Із цих двох причин я не допущу, щоб вас заарештували у цих стінах. Дайте мені хвилину, я подумаю, як допомогти вам вийти звідси непоміченим. А більше я нічого не можу для вас зробити. — Він встав і поспішив до дверей. — Залишайтеся тут. Я зараз дещо владнаю і повернуся.

— А сейф? — не відступалася Софі. — Ми не можемо піти ні з чим.

— Тут я вам не допоможу, — відказав Берне, виходячи з кімнати. — Мені шкода.

Софі якусь мить дивилась йому вслід, розмірковуючи, чи не могло бути цього номера в одному з тих незліченних листів і пакунків, якими дідусь закидав її багато років і яких вона так і не відкрила.

Раптом Ленґдон зірвався на ноги, і Софі помітила в його очах радісний блиск.

— Роберте! Ти усміхаєшся?

— Твій дідусь був генієм.

— Ти про що?

— Десять цифр!

Софі не розуміла, що він має на увазі.

— Номер рахунку, — пояснив Ленґдон, і на його обличчі з’явилася знайома широка усмішка. — Я впевнений, що він його нам залишив.

— Де?

Ленґдон витяг із кишені роздрук зі сценою злочину і розгорнув на столі. Софі лише глянула на перший рядок і зрозуміла, що він має рацію.

О Draconian devil!

Oh lame saint!

P.S. Find Robert Langdon

Розділ 44

— Десять цифр, — Софі аж тремтіла від збудження, вкотре розглядаючи роздрук.

13—3—2—21—1—1—8—5

Дідусь написав номер рахунку на підлозі в Луврі!

Коли Софі вперше побачила послідовність Фібоначчі на паркеті, то насамперед подумала, що дідусь написав її для того, щоб управління судової поліції звернулося до криптографів і до розслідування залучили її, Софі. Пізніше вона зрозуміла, що ці числа — ще й підказка, як розшифрувати інші рядки — порушена послідовність... тобто просто числова анаграма. А тепер, на превеликий подив, Софі виявила, що ці числа мають ще одне, набагато важливіше, значення. Вони майже напевне були останнім ключем, який давав доступ до дідусевого таємничого сейфа.

— Він був майстром двозначностей, — сказала Софі, повертаючись до Ленґдона. — Любив усе, що мало подвійний чи й потрійний зміст. Коди всередині кодів.

Ленґдон уже йшов до екрана обіч конвеєра. Софі схопила роздрук і поспішила за ним.