Читаем Код Да Вінчі полностью

— Це ніяк не пов’язано з поклонінням дияволові? Ви й досі в цьому впевнені?

Ленґдон уже ні в чому не був упевнений.

— Між символами й текстом, схоже, немає жодного зв’язку. Мені шкода, але більше я нічим не можу допомогти.

— Можливо, це щось прояснить. — Фаш трохи відійшов від тіла і знову підняв невидиме світло вгору так, щоб воно охопило більшу площу на підлозі. — А тепер?

І тут Ленґдон із подивом побачив, що тіло куратора обведене лінією. Очевидно, Соньєр ліг і спробував накреслити тим самим маркером довкруг себе коло.

Умить усе стало зрозуміло.

— «Вітрувієва людина», — Ленґдон мало не задихнувся від подиву. Соньєр створив копію найвідомішого рисунка Леонардо да Вінчі в натуральну величину.

У часи Леонардо цей рисунок уважали найточнішим, з анатомічного погляду, зображенням людського тіла, і сьогодні він став своєрідним символом культури. Його можна побачити на плакатах, килимках для комп’ютерних мишок та футболках в усьому світі. Знаменитий рисунок складається з абсолютно правильного кола, в яке вписано голого чоловіка із розкинутими руками й ногами.

Да Вінчі. Ленґдон був вражений, аж мурашки пішли по шкірі. Тепер намір Соньєра не залишав жодних сумнівів. В останні миті життя куратор зірвав із себе одяг і ліг усередину кола, чітко наслідуючи знаменитий рисунок Леонардо да Вінчі «Вітрувієва людина».

Саме цього кола бракувало, щоб збагнути суть головоломки. Жіночий символ захисту — тіло голого чоловіка, оточене колом, — довершував ідею да Вінчі про гармонію чоловічого й жіночого начала. Залишалося з’ясувати, навіщо Соньєр вирішив імітувати знаменитий рисунок.

— Месьє Ленґдон, — знову заговорив Фаш, — такій людині, як ви, безперечно, відомо, що Леонардо да Вінчі захоплювався темними силами.

Ленґдон здивувався, що Фаш так добре знає да Вінчі. Очевидно, саме тому капітан і підозрював, що тут ідеться про поклоніння дияволові. Да Вінчі завжди був «міцним горішком» для істориків, особливо християнської традиції. Попри свою беззаперечну геніальність, Леонардо був відвертим гомосексуалістом і до того ж поклонявся божественному устроєві Природи. І те, й інше робило його вічним грішником. Більш того, ексцентричні вчинки художника створили йому своєрідну демонічну ауру: да Вінчі викопував із землі трупи, щоб вивчати анатомію людини, вів якісь таємничі журнали, куди щось записував геть нерозбірливим почерком та ще й справа наліво, вважав себе алхіміком, який уміє перетворювати свинець на золото... Він навіть насмілювався шахрувати з Богом, створивши якийсь еліксир безсмертя, і, крім того, винайшов жахливі, доти не бачені знаряддя тортур і зброю.

«Нерозуміння породжує недовіру», — подумав Ленґдон.

Грандіозний внесок да Вінчі до християнського мистецтва лише підсилював його репутацію духовного лицеміра. Леонардо отримував від Ватикану сотні замовлень, які дуже щедро оплачувались, проте малював біблійні сюжети не за покликом душі, а з корисливих міркувань — щоб мати кошти на розкішне життя. Прикро, але да Вінчі був жартівником і часто розважався тим, що плював у криницю, з якої пив воду. У багатьох своїх картинах на біблійні теми він приховав аж ніяк не християнські символи, що свідчили про його справжні вірування — так він глузував із Церкви. Ленґдон навіть якось читав у Національній галереї в Лондоні лекцію «Таємне життя Леонардо: поганські символи в християнському мистецтві».

— Я розумію, що вас турбує, — сказав Ленґдон, — але повірте, насправді да Вінчі ніколи не вдавався до чорної магії. Він був надзвичайно духовною людиною, хоч і постійно конфліктував із Церквою. — Щойно він це сказав, як йому спало на думку несподіване. Він іще раз глянув на слова, що світилися на підлозі. «О Драконів диявол! О кульгавий святий!»

— Так? — Фаш запитливо подивився на нього.

Ленґдон ретельно добирав кожне слово.

— Я щойно подумав, що Соньєр здебільшого поділяв духовні погляди да Вінчі. Зокрема йому теж не подобалось, що Церква вилучила із сучасної релігії поняття священної жіночності. Можливо, імітуючи славнозвісний рисунок да Вінчі, Соньєр просто хотів ще раз підкреслити: як і Леонардо, його засмучувало те, що сучасна Церква демонізувала богиню.

Фаш посуворішав.

— Думаєте, Соньєр називає Церкву «драконовим дияволом» і «кульгавим святим»?

Ленґдон мусив визнати, що це звучить дико, однак пентаграма невблаганно наводила на таку думку.

— Я лише хочу сказати, що месьє Соньєр присвятив усе життя вивченню історії богині, а ніхто на світі не спромігся знищити цю історію більше, ніж Католицька Церква. Отже, можна припустити, що цим передсмертним актом Соньєр хотів виразити своє розчарування.

— Розчарування? — голос Фаша тепер звучав майже вороже. — Це більше схоже на лють, аніж на розчарування, ви так не думаєте?

Ленґдон почав втрачати терпець.

— Капітане, ви просили, щоб я спробував розтлумачити, що Соньєр хотів усім цим сказати. Саме це я й роблю.