Читаем Код Да Вінчі полностью

Тоді встав із ліжка і пішов до ванної, викладеної мармуром. Став під душ і з насолодою підставив плечі потужним струменям води. Але думка не давала спокою.

Неможливо.

За двадцять хвилин Ленґдон уже вийшов із готелю «Рітц» на площу Вандом. Надворі сутеніло. Проспавши кілька днів поспіль, він геть вибився з режиму... але розум його був на диво ясний. Він мав намір випити кави з молоком у холі готелю, щоб зібратися з думками, але ноги самі винесли його на вулицю, в паризьку ніч.

Ленґдон ішов на схід вулицею Пті Шамп і відчував, як його охоплює хвилювання. Звернув на вулицю Рішельє, де повітря було наповнене солодкими пахощами жасмину, що цвів у вишуканому саду Пале-Рояль.

Ленґдон звернув на південь і йшов, доки не побачив те, що шукав, — величну аркаду з блискучого чорного мармуру. Зайшовши під неї, він почав уважно оглядати ґрунт під ногами. За кілька секунд знайшов те, що мало там бути: кілька бронзових медальйонів, які утворювали ідеально пряму лінію. Кожний диск мав п’ять дюймів у діаметрі і відтиснені літери «N» та «S».

Nord. Sud.

Він повернувся обличчям на південь і подумки продовжив лінію, накреслену медальйонами. Пішов у тому напрямку; уважно дивлячись під ноги. На розі «Комеді-Франсез» на землі блиснув іще один медальйон. Це воно й є!

Ще багато років тому Ленґдон дізнався, що на вулицях Парижа є 135 таких бронзових міток. Вони вмонтовані в тротуари, покриття дворів та проїжджих частин і утворюють лінію, що перетинає місто з півночі на південь. Колись він ішов цією лінією від собору Серця Ісуса на північ через Сену і аж до старовинної Паризької обсерваторії. Там і зрозумів, що вона означає.

Первинний нульовий меридіан землі.

Перша нульова довгота світу.

Давня лінія троянди.

Ленґдон поспішно перетнув вулицю Ріволі і відчув, що ціль уже близько. До неї залишився якийсь квартал.

Осяяння тепер наставало одне за одним. Те, як Соньєр написав слово «Roslin», щоб підкреслити його походження... лезо й чаша... могила, серед творінь майстрів.

«Чи про це Соньєр хотів зі мною поговорити? Виходить, я випадково відкрив таємницю?»

Він уже майже біг, відчуваючи під ногами лінію троянди, що скеровувала його, притягувала до кінцевої мети. Увійшовши до довгого тунелю Пасажу Рішельє, він аж тремтів від збудження. Він знав, що в кінці цього тунелю стоїть найзагадковіший з усіх паризьких пам’ятників, споруджений у 1980-ті роки за розпорядженням самого Сфінкса — Франсуа Міттерана — людини, яка, за чутками, була причетна до таємних товариств і залишила Парижеві в спадок монументальну споруду, що її Ленґдон бачив лише кілька днів тому.

Ніби в іншому житті.

Зібравши всі сили, Ленґдон вибіг із тунелю на знайому площу і зупинився. Відхекуючись, він повільно, іще не вірячи до кінця, підняв очі на блискучу споруду, що височіла попереду.

Луврська піраміда.

Виблискує в темряві.

Милувався він лише якусь мить. Його більше цікавило те, що було праворуч від піраміди. Він повернувся й пішов через площу уздовж невидимої лінії троянди до Карузель де Лувр — величезної круглої галявини з травою, обсадженої акуратно підстриженими кущами. Колись на цьому місці відбувалися язичницькі свята, на яких вшановували матінку-природу... з веселими обрядами, що прославляли плодючість і богиню.

Ленґдон переступив через низькі кущі і ступив на траву, і йому здалося, що він увійшов в інший світ. Це святе місце сьогодні було позначене одним із найдивовижніших пам’ятників міста. У центрі круга, неначе глибока ущелина з кришталю, зяяла велетенська перевернута піраміда зі скла, яку він бачив кілька днів тому, коли заходив до підземного холу Лувру.

La Pyramide Inversée.

Ленґдон підійшов до краю і подивився вниз, на величезний підземний комплекс Лувру, залитий жовтавим світлом. Його цікавила не лише велика перевернута піраміда, а й те, що було просто під нею. Там на підлозі стояла зовсім крихітна споруда, яку Ленґдон згадав у своєму рукописі.

Від думки про таку неймовірну можливість Ленґдон увесь аж тремтів. Він знову подивився на Лувр, і йому здалося, що довжелезні крила музею обіймають його... галереї із найкращими в світі творами мистецтва...

Да Вінчі... Боттічеллі...

Зачудований, він іще раз подивився вниз крізь скло на малесеньку споруду.

«Я мушу туди піти!»

Він зійшов з трави і попрямував через площу до величезної піраміди, у якій був вхід до Лувру. З музею виходили останні відвідувачі.

Ленґдон пройшов крізь двері-вертушку і почав спускатися вигнутими сходами. Повітря похолоднішало. Опинившись на самому низу, від зайшов до довгого тунелю, що тягнувся під площею перед Лувром назад до перевернутої піраміди.

Тунель вивів його до просторої зали. Просто перед ним згори звисала перевернута піраміда — дивовижна форма зі скла, що нагадувала літеру «V».

Чаша!

Ленґдон обвів її поглядом згори й аж до кінчика, від якого до підлоги залишалось лише шість футів. Просто під ним стояла крихітна споруда.