Коли Арінґароса взяв перстень і надів знову тта палець, на очах у нього виступили сльози.

— Ви стільки для мене зробили. — Він схопив Фаша за руку. — Я вам такий вдячний.

Фаш лише відмахнувся. Підійшов до вікна і задивився на місто. Думками він явно був десь далеко. Тоді повернувся і якось невпевнено запитав:

— Ваша святосте, куди ви тепер?

Таке саме запитання Арінґаросі вже поставили минулої ночі, коли він виходив із замку Ґандольфо.

— Думаю, шлях мій непевний, так само і ваш.

— Так. — Якусь мить Фаш мовчав. — Мабуть, я рано вийду на пенсію.

Арінґароса усміхнувся.

— Віра може творити чудеса, капітане. Лише трішечки віри...

Розділ 104

Каплиця Рослін, яку часто називають собором Кодів, розташована за сім миль на південь від Единбурга в Шотландії на місці давнього храму Мітри. Побудували її тамплієри 1466 року. Кам’яні' стіни, підлога й стелі каплиці прикрашені неймовірною сумішшю символів, що походять із єврейської, християнської, єгипетської, масонської та поганської традицій.

Географічні координати цього храму точно збігаються з меридіаном, що проходить через Гластонбері. Із цією лінією троянди, або ж рози, традиційно пов’язують легендарний острів короля Артура Авалон, і вона вважається стрижнем британської сакральної геометрії. Власне від цієї священної лінії рози і походить назва каплиці Рослін.

Шпилі каплиці відкидали на землю довгі вечірні тіні. Роберт Ленґдон і Софі Неве зупинили авто, винайняте спеціально для цієї поїздки, на галявині біля підніжжя пагорба, на якому стояв храм. За час короткого польоту з Лондона до Единбурга вони трохи відпочили, хоч жоден із них так і не заснув, думаючи про те, що їх чекає в кінці подорожі. Задивившись на строгий силует каплиці на тлі вечірнього неба, Ленґдон почувався, як та Аліса, що впала сторчма в кролячу нору. «Мабуть, це сон». Однак він знав, що останнє послання Соньєра однозначно вказує на це місце.

Ленґдон уявляв, що карта Ґрааля — це якась схема, на якій хрестиком позначено місце заховання скарбу. Але останню таємницю Пріорату Соньєр описав тією самою мовою, якою розмовляв з ними від самого початку. Простий вірш. Чотири рядки, що беззаперечно вказують саме на це місце. У вірші не тільки чітко названо каплицю Рослін, а й згадано кілька її знаменитих архітектурних особливостей.

Попри зрозумілість останнього послання Соньєра, Ленґдон почувався дещо невпевнено. На його думку, каплиця Рослін була аж надто очевидним місцем. Світом століттями ходили чутки про те, що Ґрааль заховано саме тут. В останні кілька десятків років про це заговорили вголос, коли за допомогою потужного радара під каплицею виявили дивовижну річ — велику підземну камеру. Мало того, що велетенський склеп здавався більшим за саму каплицю, — він ще й не мав жодного входу чи виходу. Археологи вже хотіли прокладати тунель до таємничої камери за допомогою вибухів, але фонд каплиці Рослін категорично заборонив будь-які розкопки на священному місці. Звісно, це тільки ще більше заінтригувало цікавих. Що ж такого приховує фонд каплиці Рослін?

Сьогодні каплиця стала справжнім місцем паломництва для шукачів таємниць. Деякі з них стверджують, що сюди їх притягує потужне магнітне поле, яке невідомо чому випромінюють ці координати; інші кажуть, що приїхали шукати потаємний вхід до підземелля. Але більшість зізнається, що хочуть просто побродити по цій землі і відчути дух Святого Ґрааля.

Ленґдон ніколи раніше тут не був, але завжди в душі підсміювався, коли хтось казав, що тепер Святий Ґрааль покоїться в каплиці Рослін. Можливо, колись давно Ґрааль і справді пробув тут якийсь час... але сьогодні його, безумовно, тут немає. В останні кілька десятиріч надто багато уваги було зосереджено на цій каплиці. Рано чи пізно хтось таки знайде спосіб проникнути до підземелля.

Серйозні науковці, що цікавилися Ґраалем, вважали, що Рослін — це приманка, один із тих глухих кутів, що їх Пріорат влаштував так майстерно. Однак тепер, тримаючи в руці наріжний камінь Пріорату, в якому виявився вірш, що вказував просто на це місце, Ленґдон уже не був такий впевнений. Йому не давало спокою одне запитання: «Навіщо було Соньєрові докладати стільки зусиль, щоб спровадити нас до такого очевидного місця?»

Відповідь могла бути лише одна.

«У Рослін є щось таке, чого ми поки що не розуміємо».

— Роберте! — Софі стояла біля авта й чекала на нього. — Ти йдеш? — Вона тримала в руках скриньку трояндового дерева, яку повернув їм капітан Фаш. Усередині лежали обидва криптекси, зібрані, один в одному, так, як їх і знайшли. У меншому був надійно захований папірус із віршем — бракувало лише розбитого флакона з оцтом.

Ідучи догори довгою, посиланою гравієм стежкою, Ленґдон і Софі проминули славнозвісну західну стіну каплиці. Необізнані відвідувачі вважали, що ця дивна стіна — недобудована частина храму. Ленґдон пригадав, що насправді її історія значно цікавіша.

Західна стіна храму Соломона.