Читаем Як Україна втрачала Донбас полностью

Одним із тих політиків, що цілеспрямовано розпалювали істерію у Донецьку, був секретар міськради Сергій Богачов. Уранці 27 січня він зробив заяву, яку відразу ж показали на місцевих телеканалах, підконтрольних Партії регіонів. Богачов заявив, що у бік Донецька рухаються вісім автобусів із членами «Правого сектору», які нібито збираються захопити будівлю Донецької ОДА. Майже одразу після цієї заяви до будівлі адміністрації почали стягуватися автобуси з шахтарями державних шахт. Разом зі співробітниками «Беркуту» шахтарі мали захищати будівлю від штурму неіснуючих «загарбників». На питання журналістів про те, хто дав наказ шахтарям приїжджати до ОДА, губернатор Донецької області Андрій Шишацький відповів, що такого рішення не ухвалював, і гірників прислали за рішенням трудових колективів.

Сотні шахтарів у помаранчевих касках цілий день безглуздо тинялися в околицях адміністрації. При цьому деякі донеччани, налякані чутками про автобуси з фашистами, приймали їх за активістів «Правого сектору». Влада нагнітала істерію, але у підсумку бандерівці в місті, звичайно, так і не з’явилися. Сергій Богачов пояснив їхню відсутність тим, що автобуси з націоналістами нібито не доїхали і розвернулися на кордоні Донецької області.

У Луганську того ж дня, 27 січня 2014 року, офіційним розпорядженням голови обладміністрації Володимира Пристюка було створено «Штаб із забезпечення громадського порядку та стабільної роботи підприємств». Пристюк цілком серйозно побоювався «заїзду інших людей» на територію області і навіть доручив узяти під контроль продаж бейсбольних бит у магазинах. Ніхто прямо не озвучував, звідки чекають «гостей», але із загального контексту інформаційного поля виходило, що йдеться про все той же «Правий сектор», який зображувався у російській та українській провладній регіональній пресі могутньою та численною організацією. Для боротьби з радикалами місцева влада почала створювати так звані «народні дружини».


«У зв’язку зі спробами штурму облдержадміністрацій у Харківській та Запорізькій областях низка громадських організацій Луганської області виступили з ініціативою взяти на себе функцію щодо забезпечення громадського порядку та захисту земляків від радикалів, які здійснюють безчинства. Депутати Луганської облради повністю підтримують цю ініціативу громадських організацій», — говорилось у зверненні облради з цього приводу.


«Я б хотів звернутися до тих вояжерів, які намагаються заїхати на луганську землю. Ви повинні знати, що у нас живуть дуже порядні, хлібосольні люди. Ми любимо зустрічати гостей, ми завжди їх нагодуємо, напоїмо, ми любимо і пісні співати, ми і подарунки даруємо. Але крім того, що ми любимо відпочивати, ми любимо ще й працювати. У нас сьогодні стабільно працюють усі підприємства, тому що люди розуміють, що треба нагодувати і сім’ю, і країну, і, на жаль, нероб. Я вас просто попереджаю, що якщо якісь хлопці спробують приїхати в Луганську область і встановити свої порядки, влаштувати тут дебош, хаос, вони отримають по зубах і дуже боляче. Тому що нашому терпінню сьогодні теж приходить кінець», — говорив губернатор Володимир Пристюк 28 січня 2014 року.


31 січня голова фракції Партії регіонів у парламенті Олександр Єфремов теж почав лякати луганчан «приїжджими».


Перейти на страницу:

Похожие книги

Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ
Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ

Пожалуй, это последняя литературная тайна ХХ века, вокруг которой существует заговор молчания. Всем известно, что главная книга Бориса Пастернака была запрещена на родине автора, и писателю пришлось отдать рукопись западным издателям. Выход «Доктора Живаго» по-итальянски, а затем по-французски, по-немецки, по-английски был резко неприятен советскому агитпропу, но еще не трагичен. Главные силы ЦК, КГБ и Союза писателей были брошены на предотвращение русского издания. Американская разведка (ЦРУ) решила напечатать книгу на Западе за свой счет. Эта операция долго и тщательно готовилась и была проведена в глубочайшей тайне. Даже через пятьдесят лет, прошедших с тех пор, большинство участников операции не знают всей картины в ее полноте. Историк холодной войны журналист Иван Толстой посвятил раскрытию этого детективного сюжета двадцать лет...

Иван Никитич Толстой , Иван Толстой

Биографии и Мемуары / Публицистика / Документальное
Кузькина мать
Кузькина мать

Новая книга выдающегося историка, писателя и военного аналитика Виктора Суворова, написанная в лучших традициях бестселлеров «Ледокол» и «Аквариум» — это грандиозная историческая реконструкция событий конца 1950-х — первой половины 1960-х годов, когда в результате противостояния СССР и США человечество оказалось на грани Третьей мировой войны, на волоске от гибели в глобальной ядерной катастрофе.Складывая известные и малоизвестные факты и события тех лет в единую мозаику, автор рассказывает об истинных причинах Берлинского и Карибского кризисов, о которых умалчивают официальная пропаганда, политики и историки в России и за рубежом. Эти события стали кульминацией второй половины XX столетия и предопределили историческую судьбу Советского Союза и коммунистической идеологии. «Кузькина мать: Хроника великого десятилетия» — новая сенсационная версия нашей истории, разрушающая привычные представления и мифы о движущих силах и причинах ключевых событий середины XX века. Эго книга о политических интригах и борьбе за власть внутри руководства СССР, о противостоянии двух сверхдержав и их спецслужб, о тайных разведывательных операциях и о людях, толкавших человечество к гибели и спасавших его.Книга содержит более 150 фотографий, в том числе уникальные архивные снимки, публикующиеся в России впервые.

Виктор Суворов

Публицистика / История / Образование и наука / Документальное