Читаем Як Україна втрачала Донбас полностью

«Євромайдан як мирна акція закінчився ввечері 19 січня, коли він перейшов у фазу силового протистояння, що поставило країну на межу громадянської війни. Ті, хто називають себе мирними демонстрантами та активістами Євромайдану, йшли на вулицю Грушевського з цілком чіткою метою: застосувати силу, організувати заворушення аж до кровопролиття», — говорилося у заяві луганських регіоналів.


Цинізм цієї заяви приголомшував. Як відомо, 19 січня з’явилися перші жертви серед протестувальників, а луганська влада не тільки не співчувала загиблим, а й висловилася в дусі «самі винні», не згадавши про відповідальність правоохоронців.

На тлі ескалації подій у Києві дані загострювалася обстановка і в тих регіонах, де переважно підтримували опозицію. 23 січня тисячі львів’ян заблокували площу перед Львівською облдержадміністрацією. Люди увірвалися до будівлі, вимагаючи зустрічі з губернатором Олегом Салом. Вони заявили йому, що «відтепер беруть владу в свої руки». Під тиском Сало написав заяву про відставку. Слідом у відставку подав і волинський губернатор Борис Климчук. У декількох регіонах західної та центральної України прихильники Майдану взяли під контроль обласні адміністрації.

25 січня Партія регіонів знову організувала в Луганську масштабний мітинг на підтримку Януковича. Більшістю серед присутніх були робітники заводів «Маршал» та «Автомотозапчастина», що належали двом відомим луганським регіоналам — нардепу Сергію Горохову та депутату облради Андрію Нєдовєсу. Промовці знову вимагали «навести лад» та застосувати «жорсткі заходи». Події у Києві було названо «державним переворотом».


«Ми звертаємося до президента України як до гаранта Конституції, до обраних нами депутатів Верховної Ради, до всіх представників державної влади з вимогою негайно навести лад у Києві і відновити законність на всій території країни. Проявити твердість та послідовність у захисті конституційного ладу України. Захистити мешканців нашої держави від громадянського протистояння, застосувавши всі потрібні законні дії та жорсткі заходи, аж до введення надзвичайного стану», — говорилося у резолюції мітингу.


Паралельно у соціальних мережах «Одноклассники» та «Вконтакте» почався розгін пліток про «вихід східних областей зі складу України» та про приєднання до Росії. В усіх цих вкидах фігурував добре відомий нам депутат Луганської облради Арсен Клінчаєв. По суті, він же першим і починав озвучувати ці ідеї від свого імені.


«Ми не хочемо розколу країни і не дозволимо цього. Але я переконаний, що якщо влада в державі дістанеться фашистам, Схід України цього не потерпить. Схід чекає, хоча у багатьох сверблять руки. І багато хто готовий, так би мовити, «повеселитися». І я не виключаю можливості, що східні області, якщо влада в державі перейде до рук мітингувальників, не захочуть жити в такій Україні і возз’єднаються з Росією», — говорив Клінчаєв в інтерв’ю журналістам видання «Восточный вариант».


До кінця січня стало зрозуміло, що влада поступово спливає з рук Януковича. Але, незважаючи на рішучі заклики земляків розправитися з Майданом, президент зволікав. І це зволікання лякало донбаських чиновників. У ситуації, що склалася, вони, як і в 2004 році, намагалися мобілізувати свій електорат старими перевіреними методами. Людей почали лякати радикалами та фашистами із західної України, які нібито збиралися приїхати на Донбас та влаштувати в регіоні заворушення. І мешканці східних областей, налякані подіями в Києві, знову повірили цим страшилкам.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ
Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ

Пожалуй, это последняя литературная тайна ХХ века, вокруг которой существует заговор молчания. Всем известно, что главная книга Бориса Пастернака была запрещена на родине автора, и писателю пришлось отдать рукопись западным издателям. Выход «Доктора Живаго» по-итальянски, а затем по-французски, по-немецки, по-английски был резко неприятен советскому агитпропу, но еще не трагичен. Главные силы ЦК, КГБ и Союза писателей были брошены на предотвращение русского издания. Американская разведка (ЦРУ) решила напечатать книгу на Западе за свой счет. Эта операция долго и тщательно готовилась и была проведена в глубочайшей тайне. Даже через пятьдесят лет, прошедших с тех пор, большинство участников операции не знают всей картины в ее полноте. Историк холодной войны журналист Иван Толстой посвятил раскрытию этого детективного сюжета двадцать лет...

Иван Никитич Толстой , Иван Толстой

Биографии и Мемуары / Публицистика / Документальное
Кузькина мать
Кузькина мать

Новая книга выдающегося историка, писателя и военного аналитика Виктора Суворова, написанная в лучших традициях бестселлеров «Ледокол» и «Аквариум» — это грандиозная историческая реконструкция событий конца 1950-х — первой половины 1960-х годов, когда в результате противостояния СССР и США человечество оказалось на грани Третьей мировой войны, на волоске от гибели в глобальной ядерной катастрофе.Складывая известные и малоизвестные факты и события тех лет в единую мозаику, автор рассказывает об истинных причинах Берлинского и Карибского кризисов, о которых умалчивают официальная пропаганда, политики и историки в России и за рубежом. Эти события стали кульминацией второй половины XX столетия и предопределили историческую судьбу Советского Союза и коммунистической идеологии. «Кузькина мать: Хроника великого десятилетия» — новая сенсационная версия нашей истории, разрушающая привычные представления и мифы о движущих силах и причинах ключевых событий середины XX века. Эго книга о политических интригах и борьбе за власть внутри руководства СССР, о противостоянии двух сверхдержав и их спецслужб, о тайных разведывательных операциях и о людях, толкавших человечество к гибели и спасавших его.Книга содержит более 150 фотографий, в том числе уникальные архивные снимки, публикующиеся в России впервые.

Виктор Суворов

Публицистика / История / Образование и наука / Документальное