Від Росії до створення нової організації доклали руку активісти націоналістичної організації «Євразійський союз молоді» та члени пропутінської організації «Інтернаціональна Росія», яку очолював головний редактор російського інформаційного агентства «Regnum» Модест Колеров. У березні 2012 року учасники «Донбас за ЄАС» засідали вже в Ростові, де провели круглий стіл під назвою «Україна та Донбас за Євразійський союз».

Суть діяльності прихильників ЄАС за традицією зводилася не стільки до популяризації проросійського курсу, скільки до створення на Донбасі якоїсь «Антиукраїни». Один з учасників ростовської конференції — луганчанин Юлій Федоровський у своєму блозі писав, що його колеги в ході одного із засідань пропонували поставити у Донецьку пам’ятник жертвам УПА, чекістові Льву Задову, а також червоноармійцям–муравйовцям, які захопили Київ у 1918 році. Звичайно ж, така риторика могла знайти відгук лише у серцях обмеженого числа відвертих шовіністів та радикальних українофобів. Інших подібна «реклама» Митного союзу лише лякала та відвертала.

У листопаді 2012 року члени «Донбас за ЄАС» провели в Донецьку конференцію «Донбас у євразійському проекті», на якій знову були присутні гості з РФ, серед них і помічник депутата Держдуми Євгенія Федорова. Показово, що протягом цього заходу лунала не стільки критика українських націоналістів, скільки критика Партії регіонів та Януковича. Учасники конференції лаяли українську владу за недостатньо активне зближення з Росією. Для Донецька така риторика була нетиповою.

«Головна перешкода не з боку націоналістів, хоча у них і є якийсь людський ресурс, який вони вкладають у протидію євразійській інтеграції, але головна протидія — у правлячій партії, у Партії регіонів», — запевняв присутніх помічник російського депутата Федорова.

За підсумками конференції її учасники поширили резолюцію, в якій зажадали провести загальнонаціональний референдум щодо приєднання України до Митного союзу. Донецьк у зверненні був названий «останнім оплотом і запорукою єдності України та Росії».

Але, незважаючи на гучні прокламації, рух «Донбас за ЄАС» не мав жодного впливу на політичне життя Донбасу і тим більше всієї країни. За великим рахунком, його так ніхто й не помітив. Преса на засідання маргіналів уваги не звертала, а за межами кабінетів та конференц–залів активісти себе майже ніяк не проявляли. Однак, можна стверджувати, що саме в ході цієї непомітної діяльності проросійські активісти Донбасу активно налагоджували зв’язки у Росії, а Росія, відповідно, формувала мережу лояльних організацій, на яку можна було б спертися у потрібний момент.

ЗЕМЛЯ ГАЗУ

Обійнявши головну посаду в державі, Віктор Янукович стрімко змінювався. Пройшли ті часи, коли він вважався ставлеником та виконавцем волі олігарха Ріната Ахметова. Тепер новий президент сам на очах ставав олігархом та розставляв на ключові посади своїх людей. Швидко багатів і посилював вплив старший син Януковича — Олександр, який відповідав за сімейний бізнес. Зростала політична вага близьких до Януковичів молодих політиків Олександра Клименка та Сергія Арбузова, які раніше не мали відношення до Партії регіонів, і ще у середині 2000‑х були нікому не відомі. Водночас ветерани партії почали потроху відходити на другорядні ролі. Насамперед це стосувалося представників луганської еліти.

У пресі найближче оточення нового президента почали називати «сім’єю». «Сім’я» швидко стала дуже потужним кланом. Але Янукович майже відразу зіткнувся з фундаментальною проблемою — нестачею активів, над якими можна було б встановити контроль. Незважаючи на те, що лідер Партії регіонів тривалий час був одним із топових та найвпливовіших політиків в Україні, він не був власником великого бізнесу. А у 2010 році, коли нарешті очолив державу, виявилося, що найкращі активи до цього часу вже давно поділені та приватизовані.