Читаем Як Україна втрачала Донбас полностью

Перемога Януковича на виборах 2010 року на деякий час обеззброїла проросійських радикалів. Грати на антикиївських настроях і звинувачувати владу в тому, що вона не враховує інтереси Донбасу, стало неможливо. При цьому з усіх значущих українських політиків Янукович був найбільш проросійським. Тому, коли Москві знадобилися нові союзники в Україні, щоб натиснути на Януковича і зробити його більш поступливим у питаннях євроінтеграції, виявилося, що спертися практично нема на кого. Крім Партії регіонів, на проросійському фланзі існувала ще КПУ, яка в українських реаліях виступала радше правою, а не лівою російською партією. Але вона з огляду на свою архаїчність не могла створити повноцінної конкуренції Партії регіонів і з 2006 року існувала тільки як її сателіт.

Кремлю був потрібен більш надійний та потенційно потужний союзник, і такий союзник знайшовся. На цю роль якнайкраще підходив колишній голова Адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Він підтримував майже родинні стосунки з Володимиром Путіним — російський президент хрестив його дитину, що означало високий ступінь довіри. У 2012 році Медведчук заснував рух «Український вибір», який мав стати прототипом нової проросійської партії, боротися за федералізацію та блокувати інтеграцію України до ЄС.

За допомогою Медведчука Кремль розраховував створити противагу «донецьким» на південному сході України. Силу, яка могла б впливати на Януковича і стримувати його, адже після приходу до влади новий український президент змушений був рахуватися тільки з потужною прозахідною опозицією, а на проросійському фланзі не залишилося нікого, хто міг би на нього натиснути. Цю помилку необхідно було виправляти.

9 липня 2012 року на своєму каналі в YouTube Віктор Медведчук заявив про старт проекту «Федеративна Україна» та підкреслив, що «Український вибір» претендує на роль хедлайнера у процесі просування ідей федералізації.

У своєму зверненні він, як і інші українські прибічники федералізації, наводив як приклад успішні федеративні держави — Німеччину та США, вдаючись до вже відомої нам маніпуляції. Медведчук ніби забував, що термін «федерація» означає «об’єднання». Сама суть федералізації переверталася ним із ніг на голову — він пропонував не об’єднувати різні територіальні утворення в одну державу, а навпаки — розділити вже існуючу унітарну державу. Крім того, Медведчук та інші лобісти федеративного устрою завжди згадували багаті федеративні держави, але ніколи не згадували негативні приклади. Сомалі, Ірак та Судан федеративний устрій не врятував від голоду, воєн та геноциду.

Звісно ж, лякав Медведчук і розколом України:

У Росії придивлялись і до проросійських маргінальних рухів, які існували в різних регіонах України. У 2011–2012 pp. росіяни почали робити спроби об’єднати карликові проросійські організації Донбасу в один рух, щоб ефективніше лобіювати ідею вступу України до Митного союзу.

У лютому 2012 року на черговому круглому столі в Луганську, де були присутні представники Росії, було оголошено про створення українсько–російської громадської ініціативи «Донбас за Євразійський союз (ЄАС)». Донецьке відділення цього руху очолив один із засновників «Донецької республіки» Андрій Пургін. Крім нього, до руху також увійшли й інші відомі діячі донецьких та луганських проросійських організацій — Сергій Баришніков, Артем Ольхін, Юлій Федоровський та Роман Лягін. Луганський офіс «Українського вибору» представляв уже відомий нам депутат облради Арсен Клінчаєв.