Читаем Дух Росії полностью

Коли Ленін узяв державну владу, він почав втілювати в життя саме ті принципи, що були ще царськими і мали своє виправдання в аморфній організації російського суспільства та в його цілковитій відсутності культури. Можливо, саме тому, оскільки упродовж останніх років царат виявився неспроможним послідовно реалізовувати принцип абсолютизму, створивши для Думи (російський парламент у 1906-1917 рр. – Д. Д.) певну свободу преси і таке інше і цим похитнув неспроможний до самоврядування народний організм Росії, можливо, саме тому в критичну мить з'явився більшовизм, як "deus ex machina", як рятівник російських "споконвічних підвалин". Можливо, він означав тільки спробу врятувати агонізуючу імперську державність, що заразилася отрутою західноєвропейського лібералізму. Про це, про цей можливий випадок можна прочитати й у "пророків": тоді, коли Лєонтьєв обговорює можливість перенесення засад європейської культури, європейського лібералізму до Росії, він радіє сам і тішить читача тим, що це не могло б мати тривалого успіху, оскільки той лібералізм "надзвичайно легко може бути розчавлений між двома аж ніяк не ліберальними силами – між шаленим нігілістичним натиском та міцним захистом наших великих історичних принципів" [54].

"Захист великих історичних принципів" не спрацював, тому виникла потреба замінити його "шаленим нігілістичним натиском", свідками якого ми були і на чолі якого Олександр Блок побачив самого Христа "в білому віночку з рож" – отож як Антихриста. Цей тиск у Росії мав одразу ж знищити смертельні як для царату, так і для російської революції паростки європейської культури.

Тепер ми отримали відповіді на наше запитання: чому Росія принципово вороже налаштована проти Європи і чому вона вимушена Європу побороти. Аморфною російською масою може керувати тільки самодержавство, самостійним європейським суспільством – тільки власна дія. Тому Росія змушена, з одного боку, захищатися від ґрунтовних європейських рис і не допустити до себе європейських бацил, оскільки ті ґрунтовні риси, прищеплені в Росії, можуть призвести тільки до хаосу і розпаду державного механізму. З іншого боку, Росія змушена прагнути знищити ту Європу, всюди, куди сягає вплив Європи, викорінити її ідеї, позаяк вони формують єдиний захист проти будь-якого абсолютизму, в тому числі і проти російського. Попри це, вона домагається континентального панування задля руйнації духовного усвідомлення своєї належності до єдності, що на Заході окремих людей об'єднує в групи, верстви, класи і спілки, нації, і намагається перетворити ті суб'єкти на аморфну, неспроможну до спротиву масу. Росія постійно боролася з тими європейськими принципами, хоч би за якими формами приховувалася ця боротьба. Росія не боролася проти буржуазії, а проти принципу особистісної гідності і права, що їх як Ленін, так і Лєонтьєв безнадійно плутають із принципом "буржуазності".

Раніше Московія боролася з дворянством, що "пригнічує народ", у Польщі та дворянством в Україні, тому що ця верства являла собою вороже налаштовану до абсолютизму корпорацію, яка з шаблею та пером у руці спрямовувала політичне життя її нації. З часів більшовицької революції Росія в Україні боролася проти класу селян, що прокинувся до свідомого політичного життя і створював в Україні найбільшу перешкоду для московітського деспотизму. Радянська Росія бореться проти "жовтих синдикатів" і проти вождів європейського соціалізму, оскільки, щоб здобути панування над західноєвропейським робітничим рухом, із робітників потрібно зробити масу без керівника. Радянська Росія бореться проти кожної ідеї, яка переважає "ідеали" здичавілого егалітаризму та егоїзму, що раніше чи пізніше, але завше приводять до абсолютизму. Радянська Росія бореться проти добровільної кооперації, проти організованого колективізму, що ґрунтується на принципі високорозвиненого індивідуалізму. Вона бореться задля ідей, спільних для царату і більшовизму. Боротьба проти козацького дворянства у XVIII столітті, проти української церкви в ХІХ столітті, проти українського селянства в ХХ столітті – це були лише перші етапи російського походу проти Заходу; наступними етапами були боротьба проти польської "шляхти" в 1832 і 1861 роках, проти польської католицької церкви за часів Миколи ІІ (протегування так званих маріанітів. – Д. Д.) і пізніше – проти європейського робітничого руху. Мета завжди залишається тою самою – деморалізація відповідного суспільства, його розпад на незліченну кількість "порошинок" Каткова, що є необхідною передумово панування Росії в Європі.

Коли ведемо мову про зовнішню чи внутрішню політику Росії, завжди можемо констатувати одне й те ж. Коли тепер на Заході Росія сприяє таким верствам населення, як люмпен-пролетаріат, вона передовсім прагне перетягнути на свій бік такі іноземні елементи, які шанують тільки ідеали егалітаризму і задля їхнього втілення готові навіть миритися з чужим абсолютизмом, тобто своєю власною політичною смертю, легко перетворюючись на жертву російської демагогії.