— Після зухвалої втечі із в’язниці розшукується автор бестселерів А. С. Пепперс. Поліція має допитати його у зв’язку з жорстоким убивством його інструктора з ламбади.

Пфефферкорн слухав, як ведучі з ентузіазмом продовжували звинувачувати його в убивстві Хесуса Марії де Ланчбокса. Службовець закінчив друкувати і натиснув кнопку. Загудів принтер. Знову показали фото Пфефферкорна, цього разу з номером гарячої телефонної лінії. Запропонували винагороду.

— Сумна історія,— зітхнула Симфонія Гепп.

— І справді,— погодився з нею Грант Клайнфелтер.— Після перерви ви дізнаєтесь більше про ускладнення на злабійському кордоні.

— І ще про те, як місцеве кошеня внесло свою лепту в перемогу у війні з тероризмом.

— Щось іще?

Службовець простягнув йому рахунок. Пфефферкорн узяв. Угорі папірця було надруковано адресу мотелю. Там було вказано номер траси, про яку Пфефферкорн ніколи не чув, місто, про яке він ніколи не чув, у штаті по сусідству з тим, де його викрали. В графі «Ім’я та прізвище гостя» на нього чекав неприємний сюрприз.

Номер зняв Артур Ковальчик.

— Щось іще? — повторив службовець.

Пфефферкорн розгублено похитав головою.

Службовець ліниво повернувся до задньої кімнати.

Пфефферкорн залишився там, де стояв, обпершись на стойку, весела музика реклами затихла, стіни розмилися, пильна спека і яскраве світло пустелі зникло,— усе кудись поділося. Тільки відчуття лишилося: дивна нефізична сверблячка охопила все тіло, починаючи з грудей до кінчиків пальців, задньої частини горла, волосся на верхній частині стегон. Він божеволів від параної. Усе сталося так легко. Саме так, як у Гаррі Шагріна чи Діка Стаппа, або у будь-якого чоловіка, якого заманили в павутиння обману, зради, брехні й інтриг і який не знав, кому довіряти. Але, на відміну від Гаррі Шагріна чи Діка Стаппа, у Пфефферкорна не було ніякого досвіду. Він повернувся на другий поверх.

Глава шістдесята

орговельні автомати стояли одразу за рогом у коридорі. Один продавав закуски, інший — напої, третій видавав лід. Від пакуночків з їжею за склом у Пфефферкорна мало не вивернуло шлунок. Він кинув монетки в автомат з напоями і натиснув кнопку, щоб отримати виноградну содову.

Машина загула.

Знизу вискочила бляшанка.

Пфефферкорн почекав. Що тепер? Інструкції скінчилися, і він витратив усі свої гроші на напій, якого не хотілося.

Він узяв содову. На бляшанці було написано «Містер Виноград». Напій містив сто шістдесят калорій, у ньому не було ані жирів, ані холестерину, і до складу входили п’ятдесят міліграмів натрію, сорок сім грамів цукру, вітамінів не містить, зазирни у свою задню кишеню.

Галюцинації, подумав він.

Він потер очі.

Слова лишилися.

Він потягся до задньої кишені й витяг клаптик паперу, не більше за той, що буває в печиві з передбаченням. На ньому було лише одне слово.

ОБЕРНИСЬ.

Пфефферкорн обернувся.

За три фути від нього, там, де десять секунд тому нікого не було, стояв чоловік. Пфефферкорн не міг збагнути, як він потрапив сюди так швидко і так тихо. Але він був поряд. Середнього зросту, в безформному чорному костюмі. Вік Пфефферкорн визначити не міг, бо вісімдесят відсотків обличчя ховалися за найбільшими, найгустішими, найагресивнішими вусами, які він колись бачив. То були такі вуса з підвусами, що, у свою чергу, теж мали під-підвуса, і, можна сказати, кожен шар вусів заслуговував на особливу пошану. Дивлячись на такі вуса, так і хотілося поговорити про їхнє змащування, а коли б їх побачила самиця мускусного оленя, у неї б одразу сталася овуляція. Кинувши погляд на такі вуса, Ніцше помер би від заздрощів, якби вже не був мертвий. Якби поєднати три найвеличніші водоспади світу — Ігуасу, Ніагару і Вікторію,— і якось обернути їхні струмені на волосяний покрив на обличчі, вуса цього чоловіка були б майже точною їх копією, до того ж, вони кидали виклик традиційному уявленню про гравітацію, бо росли назовні, вгору і горизонтально. Вуса були вражаючими, і Пфефферкорн був уражений.

— Боюсь, вас неправильно проінформували,— сказав чоловік.

Глава шістдесят перша

езважаючи на вуса, Пфефферкорн одразу впізнав, з ким розмовляє.

— Джеймсоне? — запитав Пфефферкорн.— Це ти?

Вуса несхвально ворухнулися.

— У рамках цієї операції,— повідомив він,— ви маєте звертатися до мене Синя Борода.

Пфефферкорн пройшов слідом за ним до чорного двомісного автомобіля в дальній частині парковки.

— Чому ти так дивно вбрався?

— Усю інформацію ви отримаєте свого часу.

Вони виїхали на трасу.

— Чи можна мені хоча б твоє посвідчення побачити? — попросив Пфефферкорн.

— Оперативні агенти не носять посвідчень. До того ж, там моє фото не схоже на моє обличчя.

— Чому я маю тобі довіряти?

— Ви бачили новини? Я можу вас випустити, і ви опинитеся у в’язниці або ж вас підстрелять іще до заходу сонця. А може, і те, й інше. І значно скоріше. Тож у ваших же інтересах слухатися мене. Але,— Джеймсон Синя Борода повернув і натиснув на гальма,— вам вирішувати.