Глава двадцять четверта

фефферкорн розбагатів. Його роман «Криваві очі» протримався в списку бестселерів сто двадцять один день. Видавець обрав книгу головною подією осені і вклав у рекламу чималу суму, витратившись не лише на об’яви в газетах та журналах, а ще й на інтернет. Тепер ім’я Пфефферкорна, написане сріблястими літерами, можна було побачити в аеропортах, супермаркетах і гуртових магазинах, на полицях у бібліотеках і в руках багатьох читачів. Сісти в автобус або вагон метро у великому американському місті і не побачити хоча б одну людину, що не відривала очей від книги, було дуже важко. Роман перетворився на аудіокнигу, адаптовану книгу, електронну книгу, електронну книгу «з бонусами», «розширену» електронну книгу, книгу 3D, графічний роман, книжку-розкладку, графічний роман-розкладку 3D, мангу[1], книжку, видану шрифтом Брайля, і подарункове видання. Його переклали на тридцять три мови, включаючи словацьку, злабійську і тайську.

Успіх книги був не лише комерційним. Критики розщедрилися на відгуки. Серед часто повторюваних фраз були «набагато краще за простий трилер» і «перевертає жанр догори ногами». Кілька рецензентів виділяли неординарну кінцівку.

Пфефферкорнові гарантували безліч інтерв’ю, він став головним героєм незчисленних блогів. Він відвідав з’їзд фанатів трилерів, де отримав титул «Новобранець року». Потиснув стільки долонь і підписав стільки примірників, що рука боліла. Видавець зробив для нього веб-сайт і наполягав, щоб він долучався до нового виду засобів масової інформації. Він власноруч відповідав на кожен лист та е-мейл. Утім, обсяг кореспонденції був набагато меншим, ніж він очікував, ураховуючи, скільки книжок продалося. Здається, у більшості людей не вистачає часу писати. А ті, хто його мав, удавалися до крайнощів: або висловлювали своє сліпе захоплення, або кипіли шаленою ненавистю. Перших було набагато більше, ніж останніх. І Пфефферкорн був дуже радий.

Агент дав йому зрозуміти, що за рекламні тури грошей більше не платитимуть. Вартість квитків на літак, готель, супровід ЗМІ, харчування — усе це в порівнянні з кількістю книг, які міг продати середньостатистичний автор на такому заході, було чистим збитком, тож зовсім неймовірним здавалося те, що видавець вирішив відрядити його до одинадцяти міст. Усюди його зустрічав великий натовп ентузіастів. Та до публічних виступів він звик не відразу. Спочатку запинався. Потім говорив занадто швидко. Тоді переконав себе, що публіка мало чим відрізняється від аудиторії студентів. Ця думка дозволила йому розслабитися, тож у кінці туру він навіть відчув легеньке розчарування, що все вже скінчилося.

Незважаючи на швидкість і силу змін у житті, він намагався утримувати баланс. Розкошів було зовсім мало. Він знайшов собі нову квартиру, більшу за стару, але набагато меншу, ніж він міг би собі дозволити. За наказом дочки придбав мобільний телефон і час від часу їздив на таксі замість автобуса, але не на роботу. Про те, що він не кинув роботу, згадував у кожному інтерв’ю. Викладання, казав він, завжди було його першим коханням. І казав він це не через користь. У цю брехню він і сам повірив, бо вона дозволяла йому переконати себе, що його цінності лишилися незміненими. Він і досі був Пфефферкорном, професором творчого письма. Чекаючи на розі на сорок четвертий автобус, він дивився, яке місце його книга посідає в списку бестселерів, і лише тоді, отримавши задоволення, дивився на першу сторінку. Вистачало одного погляду на заголовки новин. Зі світом усе було гаразд, тобто просто жахливо. Няня вбила довірених їй дітей, приклеївши їх до лопатей вентилятора на стелі і ввімкнувши його на повну. Сенатора звинуватили в тому, що він найняв повію, а тоді розплатився з нею величезними пакунками нуги. Президент Східної Злабії вижив після замаху на його життя, і Західна Злабія заперечувала свою причетність до цього. Міжнародне суспільство закликало обидві сторони до стриманості. Урешті-решт, то був бізнес. Жорстокість, бідність, корупція досі правили світом. Він заробив трошки грошей. То й що?

Пфефферкорн зустрівся з батьками свого майбутнього зятя. Вони зібралися на вечерю в ресторані, який обрала дочка Пфефферкорна. Це означало, що стейк подадуть у вигляді трикутника Ешера, і їсти його буде неможливо, бо він зникатиме щоразу, коли на нього націлюватимуть виделку.

Вони про все домовилися: Пфефферкорн візьме на себе половину витрат на весілля. Оскільки він був батьком нареченої, за традицією мав би заплатити більше, але батьки Пола були проти. Пфефферкорн, розуміючи, що вони не хотіли здаватися бідними чи корисливими, не наполягав. Його все влаштовувало, якщо його не виключали. Під час вечері він поглядав на годинник, у заздалегідь обраний час вибачився і пішов до туалету. Повертаючись, передав офіціанту кредитку, заплатив за вечерю і лишив щедрі чайові.

Глава двадцять п’ята