а одна тривога лишилася: Карлотта, з якою вони більше року не спілкувалися. Пфефферкорн припустив, що вона прочитала його роман. Щоб він раптом написав бестселер — це вже дуже доречний збіг обставин, і на її місці він не втримався б і обов’язково зазирнув би в книжку. А коли вона зазирне, то вже точно помітить, як цей твір нагадує «Гру тіней». Так, вона казала, що ніколи не читає незакінчених книжок Білла. Але хіба чоловік не розказує дружині про свою роботу, хоча б трохи? Білл щонайменше мав би посвятити її в сюжет. Тож Пфефферкорн зробив висновок, що вона знала, тому і не телефонувала йому. Кожен день, коли від неї не було дзвінка, підтверджував, що вона чекає слушного часу, щоб помститися йому: чекає, доки його слава сягне апогею, щоб біль від падіння був сильнішим. Він ніколи не вважав її жорстокою, і коли уявляв, що вона плете проти нього інтриги, дуже засмучувався.

Був лише один спосіб захистити себе. Рукопис Білла, надрукований на машинці, загорнутий у пластик і схований під раковиною в новій кухні Пфефферкорна, лишався єдиним існуючим примірником. Без нього нічого не можна довести. Тож він спалив його, кидаючи у свій новий комин по п’ять сторінок.

Він дивився, як чорніє і зморщується папір, і почувався трохи безпечніше. Але все одно не міг позбутися думки, що Карлотті відома його таємниця. Її презирства він боявся набагато більше, ніж будь-якого публічного викриття. Цікаво, чи не проґавив він свій останній шанс на щастя? Кілька разів він знімав слухавку, щоб їй зателефонувати, але так і не знаходив мужності. Будь чоловіком, наказував він сам собі. Але що б ці слова означали?

Глава двадцять шоста

уже скоро «Криваві очі» здійняли хвилі, почалися дзвінки з Голлівуду. Прислухаючись до порад свого агента, Пфефферкорн просив більше грошей, хоча двічі дозволив собі злітати в Каліфорнію, щоб зустрітися з галасливими чоловіками у водолазках. Йому сподобалися дорогі обіди, за які не доводилося платити. І кумедно, і сумно, що той, хто має більше грошей, нічого не платить.

— З тобою хочуть зустрітися,— сказала його кіноагент.— І пропозиція, схоже, непогана.

Перші два рази вона говорила те ж саме, але Пфефферкорн зібрав торбу і полетів до Лос-Анджелеса.

— А. С. Пепперс,— привітав його продюсер, скориставшись псевдонімом, який обрав Пфефферкорн, коли заявили, що його прізвище важко вимовити,— ви зірка.

Помічник продюсера, що сидів біля стіни, улесливо кивнув.

— Дякую,— відповів Пфефферкорн.

Зазирнула секретарка продюсера і сказала, що голові студії терміново потрібно поговорити з продюсером.

— Чорт забирай! — вилаявся продюсер підводячись.— Ну, лишаю вас у добрих руках.

Пфефферкорн сидів, доки помічники продюсера сорок хвилин обмінювалися плітками.

— Перепрошую,— сказав продюсер, повернувшись.— Ми з вами зв’яжемося.

Щойно він вийшов зі студії, задзижчав мобільний.

— Як справи? — запитала кіноагент.

— Чудово.

Його готель розташувався в шикарній частині бульвару Вільшир. Він прогулявся, обійшовши купку людей, що пікетували універмаг. Перейшов на інший бік вулиці, щоб їх уникнути, а натрапив на жінку, яка почала закликати його приєднатися до вимог зупинити жорстокість у Західній Злабії. Він пішов далі.

Опинившись у номері, він зробив те, що робив і в свої попередні візити до Лос-Анджелеса: набрав на мобільному номер Карлотти, але зупинився, так і не натиснувши кнопку виклику. Будь чоловіком, подумав він. Зняв слухавку готельного телефону і попросив, щоб йому подали орендовану автівку.

Глава двадцять сьома

фефферкорн проказав в інтерком своє ім’я. За мить ворота розчинилися. Він натиснув на газ, і автівка покотилася по гравію. Він похлопав себе по грудях і наказав собі триматися. Перевірив у дзеркалі заднього виду свій вигляд, стер із чола піт і повільно поїхав доріжкою.

Карлотта стояла біля дверей, песик виглядав з-поза її щиколоток. На ній були чорні леггінси, чоловіча сорочка. Вона була без макіяжу і без прикрас. Схоже, спітніла, як і він. Схоже, як і він, намагалася тримати себе в руках.

Дворецький відчинив дверцята його автівки.

— Джеймсоне,— сказала Карлотта,— припаркуй, будь ласка, машину містера Пфефферкорна.

— Мадам.

Орендована автівка пошелестіла доріжкою і зникла з виду.

Вони мовчки стояли і дивилися одне на одного. Пфефферкорн зробив крок уперед і простягнув подарунки: букет квітів і любовний роман. Карлотта підняла руку.

— Не торкайся мене,— сказала вона.

Пфефферкорн закляк. У нього перехопило подих. Не варто було віддавати дворецькому ключі, тоді б можна було сісти в машину і повернутися до готелю.

— Тоді я піду,— відповів він.

— Ой, я не це хотіла сказати. Я зараз брудна. Песик радісно дзявкнув, кинувся до Пфефферкорна і почав на нього стрибати.

— Боткіне,— позвала його Карлотта.— Боткіне! Штовхни його ногою, і він зрозуміє.

Пфефферкорн опустився на коліно і легенько відсунув песика. Той упав на спину, щоб йому почухали животика.

— Потрібно було зателефонувати.— Пфефферкорн попестив цуцика і підвівся.— Вибач.

Вони посміхнулися одне одному.