Читаем Brute force (СИ) полностью

- Мене звати Церес Тайто. - з поклоном вдповв хлопець, виршивши представитися по форм. - Я учень Академ Свято Земл. Вчився на лицаря...

- Нащо мен тво подробиц?! Як ти, не заразившись, зумв вижити на вулицях цього проклятого навть богами мста?! Я втратив половину свох людей через кляту нфекцю, а ти розгулюш прямо посеред мста, в розпал епдем та бойових дй, без жодно подряпинки та ще й повнстю здоровий! Ще раз питаю: як ти сюди потрапив?

- Я не знаю. Я лягав спати у себе в Академ, а прокинувся тут. я уявлення не маю, що тут вдбуваться, що то за стоти над нами лтають.

- Лтають, еге ж... - командир перекинувся клькома словами з ддом, псля чого на клька секунд задумався. - Зброю тримати вмш?

- Володю мечем трохи стрляю.

- Вже вбивав?

- Н.

- Ясно. - глибоко вдихнувши, начальник кивнув ддов, й повернувся до свох справ, а Цереса вивели з кмнати назад у загальний зал.

Цереса вдвели в куток до нших цивльних. Таких було не багато, всього десять чоловк. Майже вс, як вн, куталися в рушники. Виняток складала тльки одна двчина, вдягнута у щось таке... Чорне, дзеркально-блискуче, облягаюче нби друга шкра. Тльки придивившись уважнше вн зрозумв, що це у не такий комбнезон, схожий на плотський, тльки абсолютно глухий. Але виглядала вона в ньому наче богиня! Тайто вважав себе загартованим парубком, якого жноча присутнсть уже не виведе з рвноваги. Але тут вн пускав слину, наче якийсь дот. Коли вона проходила повз нього, поскрипуючи свом вбранням та цокаючи каблучками, вд його самоконтролю не залишилося й слду. Звсно ж його поведнка не залишилася непомченою, двчина вперлася поглядом прямо йому в оч, а той не мг вдвести погляд, нби кролик перед удавом.

Отямився Тайто лише вд штурхана збоку. Там сидв якийсь молодий хлопець з перев'язаною рукою дуже ламаними словами намагався щось пояснити йому.

- Не дивитися на Маркзу. Маркза злий двчина.

- Чому?

- Вона змовитися з солдат. Жертвувати нш для себе.

- Що? Не розумю.

з подальших пояснень Церес зрозумв небагато, все ж словарний запас його нового знайомого був дуже обмежений. Суть його розповд зводилася до того, що один з загонв пдбрав клькох двчат. Але коли вони вже поверталися на базу, х атакували, щоб вижити, Маркза кинула напризволяще свох супутниць. Як саме вона це зробила, хлопець пояснити так не змг. Сама ж двчина сидла окремо вд решти людей, недобре поглядала на плткарв, як явно балакали про не, хоч на ншй мов.

Хлопця звали Артур. Вн народився вирс в цьому мст. Знання мови вн пояснював тим, що жив бля якогось Чайна-Тауна. Жив-поживав, навчався, пдробляв... Аж поки клька днв тому не розгорлася епдемя. Хвороба поширювалася блискавично впродовж одн доби мсто просто вимерло, а на змну людям прийшли зовсм нш стоти. Зараза була прямо у повтр, тому вижили лише жител прибережних районв та т, кому пощастило тривалий час дихати фльтрованим повтрям. Маркза належала до останнх, бо працювала... А от ким вона працювала, Артур не пояснив, тльки почервонв. Коротше працювала вона у вже знайомй масц, в нй же знайшли солдати. Цим же пояснювалося право носити сво вбрання всередин сховища - його вдалося очистити, на вдмну вд одягу з тканини, воно було абсолютно герметичним. Та й ходити голяка двчин помж двома десятками мужикв було небажано.

Поки вони розмовляли, на баз виник переполох. Артур пояснив, що х от-от мають евакуювати з мста, тому солдати готуються до прориву на узбережжя. Усх цивльних мали вивезти в герметичному бронетранспортер, але х виявилося бльше, нж влзе в кузов. Тому частин з них доведеться вдправитися на брон. Вибирали найбльш витривалших, тому логчно, що вибр впав на Цереса, Маркзу та Лок (чи Лак, як його назвав один з солдат) - того-самого ддугана, який добре шпарив японською. Окрм них у похд мали вдправити ще клькох людей, але вони так були задян в операц. Тому усх трьох почали активно готувати до переходу.

Цереса вдвели до мсцевого нтенданта, де йому видали смугастий комбнезон, взуття та нижню близну. Розмри трохи не збгалися, але це було значно краще, нж ходити голяка. Дивна рч: цей свт здавався Цересу абсолютно чужим, водночас в ньому траплялися дуже знайом елементи його рдного. Наприклад знайдена буквально пд ногами рекламка якогось японського ресторану, на якй зображалася двчина у класичному кмоно, або дещо архачна мова того дда, м'я якого Церес так не дзнався. А от деяк звичн для нього реч тут були абсолютно ншими. Один тльки транспорт чого вартий: бльшсть вулиць були буквально забит рзномантними самохдними каретами, в той час як у Хавон особистий транспорт могли соб дозволити лише достатньо заможн люди.

За роздумами минуло хвилин десять, коли до нього пдйшов уже знайомий дд-перекладач.

- Ага, то це ти наш новенький? Цероз?

- Мо м'я Церес. - хлопець поклонився свому майбутньому наставнику. - Примно познайомитися.

- Тут нема мен, лише позивний. Нчого особистого - просто щоб не писати купу рапортв, якщо здохнеш. А оскльки позивний тоб потрбен, то будеш Цероз. - чоловк оглянув хлопця з голови до нг.