Сила: Хто на­род­же­ний до то­го, щоб ба­ви­ти­ся вічністю, то­му приємніше жи­ти в по­лях, га­ях і са­дах, аніж у містах.

БАЙКА "ГОЛОВА І ТУЛУБ"

- Як би ти жи­ла,- спи­тав Ту­луб Го­ло­ву,- ко­ли б з ме­не не ви­тя­гу­ва­ла для се­бе життєвих соків?

- Це так,- відповіла Го­ло­ва,- але ж у на­го­ро­ду тобі моє око як світло, а я до­по­ма­гаю ра­дою.

Сила: На­род по­ви­нен слу­жи­ти кер­ма­ни­чам своїм і го­ду­ва­ти їх.

БАЙКА "МУРАШКА І СВИНЯ"

Свиня з Му­раш­кою спе­ре­ча­ли­ся, хто з них двох ба­гат­ший. А Віл був свідком і побічним суд­дею.

- Чи ж ба­га­то у те­бе хлібно­го зер­на? - спи­та­ла з гор­до­ви­тою посмішкою Сви­ня.- Ану-бо, по­яс­ни, ша­нов­на пані…

- В ме­не повнісінька жме­ня най­чистішо­го зер­на.

Як тільки ска­за­ла це Му­раш­ка, за­ре­го­та­ли рап­том що­си­ли Сви­ня й Віл.

- Хай бу­де нам за суд­дю пан Віл,- мо­ви­ла Сви­ня. - Він двад­цять з лиш­ком років справ­ляв судійство у ве­ликій славі, і не гріх ска­за­ти, що між усієї своєї братії - най­май­сте­р­ні­ший юрис­та і най­гостріший ариф­ме­тик і ал­геб­рик. Йо­го бла­го­родіє змо­же на­шу су­пе­реч­ку лег­ко виріши­ти. Окрім то­го, він, здається, до­сить вправ­ний і в ла­тинських дис­пу­тах. Віл опісля та­ких слів, мов­ле­них муд­рою звіри­ною, відра­зу ски­нув на рахівни­цю і за до­по­мо­гою ариф­ме­тич­но­го мно­жен­ня зро­бив та­ке виз­на­чен­ня:

- Понеже бідна Му­раш­ка дійсно од­ну жме­ню зер­на має, як са­ма приз­на­ла­ся об тім доб­ровільно, і, окрім зер­на, бі­ль­ше нічо­го не спо­жи­ває, а, нап­ро­ти то­го, у пані Свині є цілий ка­дуб, у яко­му жмень мається трис­та з тре­ти­ною, то за всіма пра­ви­ла­ми здо­ро­во­го глуз­ду…

- Не те ви ра­ху­ва­ли, па­не Віл,- обірва­ла йо­го мо­ву Му­раш­ка. - Надіньте оку­ля­ри та вит­ра­ти про­ти при­бутків киньте на рахівни­цю…

- Справа зай­шла в су­пе­реч­ку, і її пе­ре­не­се­но у ви­щий суд.

Сила: Не ма­ле те, чо­го до­сить на про­жит­тя, врешті, дос­та­ток і ба­гатст­во є те са­ме.

БАЙКА "ДВІ КУРКИ"

Випало якось Дикій Курці за­летіти до До­машньої.

- І як це ти, сест­ри­це, в лісах жи­веш? - спи­та­ла До­маш­ня.

- А точнісінько так, як інші лісові пта­хи,- відповіла Ди­ка. - Го­дує ме­не той са­мий бог, що й ди­ких го­лубів.

- Вони ж мо­жуть доб­ре літа­ти,- про­ка­за­ла гос­по­ди­ня.

- Се так,- зго­ди­ла­ся Ди­ка,- од­нак і я мо­жу літа­ти й цілком за­до­во­ле­на своїми крильми.

- Ось у се, сест­ри­це, я ніяк не мо­жу повіри­ти,- ска­за­ла До­мо­си­да,- бо я лед­ве-лед­ве мо­жу пе­ре­летіти он до то­го са­рая.

- Не пе­ре­чу,- ка­же Ди­ка,- але зваж­те, го­лу­бонько моя, на те, що ви змальства, як тільки на­ро­ди­лись, зво­ли­те на подвір'ї гній греб­ти, а я що­день му­шу на­бу­ва­ти досвіду літа­ти.

Сила: Ба­га­то хто, не ма­ючи си­ли щось зро­би­ти, не ві­ри­ть, що мо­жуть те інші. Безліч є та­ких, хто че­рез роз­ні­же­ність віду­чені манд­ру­ва­ти пішки. Се свідчить, що прак­ти­ка без при­род­же­ності безг­луз­да, а при­род­женість ут­верд­жується прак­ти­кою. Яка ко­ристь зна­ти, як ро­биться діло, ко­ли ти сам йо­го не зро­биш? Взна­ти не важ­ко, важ­че зро­би­ти. На­ука та досвід - се од­не і те ж, во­на не в знанні са­мім жи­ве, а в діянні. Як і ро­бо­та без при­род­же­ності, так і знан­ня без ро­бо­ти - му­ка. Ось у чо­му різни­ця між знан­ням та на­укою.

БАЙКА "ВІТЕР І ФІЛОСОФ"

- А щоб те­бе чор­ти заб­ра­ли, прок­ля­тий!…

- За що ти ме­не лаєш, па­не Філо­со­фе? - спи­тав Вітер.

- За те,- відповів Муд­рець,- що як тільки я відчи­нив вікно, аби ви­ки­ну­ти час­ни­ко­ве луш­пин­ня, ти так війнув своїм прок­ля­тим ви­хо­ром, що все роз­си­па­ло­ся по сто­лу і сві­т­ли­ці. Окрім то­го, ти пе­ре­ки­нув і роз­бив ос­тан­ню чар­ку з ви­ном, не ка­жу­чи вже про те, що, вид­мух­нув­ши з папірця тю­тюн, засмітив усю стра­ву, яку я зби­рав­ся по праці з'їсти…

- Та чи знаєш ти,- ска­зав Вітер,- хто я та­кий?

- Ще б пак не знав та­ко­го! - ви­гук­нув Фізик.- Хай про те­бе се­лю­ки бай­ки скла­да­ють. А я після вив­чен­ня не­бес­них пла­нет навіть не звер­ну на те­бе ува­ги. Ти ли­ше по­рож­ня тінь…

- А ко­ли я,- ка­же Вітер,- тінь, то є при мені й тіло. Се дос­те­мен­но, що я тінь, а не­ви­ди­ма в мені си­ла - є справжнє тіло. Як же мені не віяти, ко­ли ме­не ру­хає наш все­за­га­льний тво­рець і не­ви­ди­ме всевмісти­ме єство.

- Знаю,- ска­зав Філо­соф,- що в тобі є жи­ве єство і во­но не­вин­не, оскільки ти всього-на-всього вітер.

- І я знаю,- мо­вив Вітер,- що в тобі стільки ж ро­зу­му, скі­льки у тих двох се­люків, з яких один на­хи­лив­ся, за­дер­ши оде­жу, і привітав ме­не за те, що я роз­ду­вав пше­ни­цю, ко­ли він віяв її. Дру­гий та­кий же комплімент зро­бив мені, ко­ли я не да­вав йо­му ви­вер­ши­ти стіг сіна. Ти в них го­ден бу­ти го­ло­вою.

Сила: Хто на по­го­ду чи на вро­жай сер­диться, той за­мі­ря­є­ться на все­осяж­ну при­ро­ду.

БАЙКА "ОСЕЛКА І НІЖ"

Ніж роз­мов­ляв з Осел­кою [1]:

- Звичайно, ти нас, сест­ро, не лю­биш, ко­ли не хо­чеш у на­шу стать всту­пи­ти і бу­ти но­жем.