Читаем БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ полностью

Сила: Хто на­род­же­ний до то­го, щоб ба­ви­ти­ся вічністю, то­му приємніше жи­ти в по­лях, га­ях і са­дах, аніж у містах.


БАЙКА "ГОЛОВА І ТУЛУБ"

- Як би ти жи­ла,- спи­тав Ту­луб Го­ло­ву,- ко­ли б з ме­не не ви­тя­гу­ва­ла для се­бе життєвих соків?

- Це так,- відповіла Го­ло­ва,- але ж у на­го­ро­ду тобі моє око як світло, а я до­по­ма­гаю ра­дою.

Сила: На­род по­ви­нен слу­жи­ти кер­ма­ни­чам своїм і го­ду­ва­ти їх.


БАЙКА "МУРАШКА І СВИНЯ"

Свиня з Му­раш­кою спе­ре­ча­ли­ся, хто з них двох ба­гат­ший. А Віл був свідком і побічним суд­дею.

- Чи ж ба­га­то у те­бе хлібно­го зер­на? - спи­та­ла з гор­до­ви­тою посмішкою Сви­ня.- Ану-бо, по­яс­ни, ша­нов­на пані…

- В ме­не повнісінька жме­ня най­чистішо­го зер­на.

Як тільки ска­за­ла це Му­раш­ка, за­ре­го­та­ли рап­том що­си­ли Сви­ня й Віл.

- Хай бу­де нам за суд­дю пан Віл,- мо­ви­ла Сви­ня. - Він двад­цять з лиш­ком років справ­ляв судійство у ве­ликій славі, і не гріх ска­за­ти, що між усієї своєї братії - най­май­сте­р­ні­ший юрис­та і най­гостріший ариф­ме­тик і ал­геб­рик. Йо­го бла­го­родіє змо­же на­шу су­пе­реч­ку лег­ко виріши­ти. Окрім то­го, він, здається, до­сить вправ­ний і в ла­тинських дис­пу­тах. Віл опісля та­ких слів, мов­ле­них муд­рою звіри­ною, відра­зу ски­нув на рахівни­цю і за до­по­мо­гою ариф­ме­тич­но­го мно­жен­ня зро­бив та­ке виз­на­чен­ня:

- Понеже бідна Му­раш­ка дійсно од­ну жме­ню зер­на має, як са­ма приз­на­ла­ся об тім доб­ровільно, і, окрім зер­на, бі­ль­ше нічо­го не спо­жи­ває, а, нап­ро­ти то­го, у пані Свині є цілий ка­дуб, у яко­му жмень мається трис­та з тре­ти­ною, то за всіма пра­ви­ла­ми здо­ро­во­го глуз­ду…

- Не те ви ра­ху­ва­ли, па­не Віл,- обірва­ла йо­го мо­ву Му­раш­ка. - Надіньте оку­ля­ри та вит­ра­ти про­ти при­бутків киньте на рахівни­цю…

- Справа зай­шла в су­пе­реч­ку, і її пе­ре­не­се­но у ви­щий суд.

Сила: Не ма­ле те, чо­го до­сить на про­жит­тя, врешті, дос­та­ток і ба­гатст­во є те са­ме.


БАЙКА "ДВІ КУРКИ"

Випало якось Дикій Курці за­летіти до До­машньої.

- І як це ти, сест­ри­це, в лісах жи­веш? - спи­та­ла До­маш­ня.

- А точнісінько так, як інші лісові пта­хи,- відповіла Ди­ка. - Го­дує ме­не той са­мий бог, що й ди­ких го­лубів.

- Вони ж мо­жуть доб­ре літа­ти,- про­ка­за­ла гос­по­ди­ня.

- Се так,- зго­ди­ла­ся Ди­ка,- од­нак і я мо­жу літа­ти й цілком за­до­во­ле­на своїми крильми.

- Ось у се, сест­ри­це, я ніяк не мо­жу повіри­ти,- ска­за­ла До­мо­си­да,- бо я лед­ве-лед­ве мо­жу пе­ре­летіти он до то­го са­рая.

- Не пе­ре­чу,- ка­же Ди­ка,- але зваж­те, го­лу­бонько моя, на те, що ви змальства, як тільки на­ро­ди­лись, зво­ли­те на подвір'ї гній греб­ти, а я що­день му­шу на­бу­ва­ти досвіду літа­ти.

Сила: Ба­га­то хто, не ма­ючи си­ли щось зро­би­ти, не ві­ри­ть, що мо­жуть те інші. Безліч є та­ких, хто че­рез роз­ні­же­ність віду­чені манд­ру­ва­ти пішки. Се свідчить, що прак­ти­ка без при­род­же­ності безг­луз­да, а при­род­женість ут­верд­жується прак­ти­кою. Яка ко­ристь зна­ти, як ро­биться діло, ко­ли ти сам йо­го не зро­биш? Взна­ти не важ­ко, важ­че зро­би­ти. На­ука та досвід - се од­не і те ж, во­на не в знанні са­мім жи­ве, а в діянні. Як і ро­бо­та без при­род­же­ності, так і знан­ня без ро­бо­ти - му­ка. Ось у чо­му різни­ця між знан­ням та на­укою.


БАЙКА "ВІТЕР І ФІЛОСОФ"

- А щоб те­бе чор­ти заб­ра­ли, прок­ля­тий!…

- За що ти ме­не лаєш, па­не Філо­со­фе? - спи­тав Вітер.

- За те,- відповів Муд­рець,- що як тільки я відчи­нив вікно, аби ви­ки­ну­ти час­ни­ко­ве луш­пин­ня, ти так війнув своїм прок­ля­тим ви­хо­ром, що все роз­си­па­ло­ся по сто­лу і сві­т­ли­ці. Окрім то­го, ти пе­ре­ки­нув і роз­бив ос­тан­ню чар­ку з ви­ном, не ка­жу­чи вже про те, що, вид­мух­нув­ши з папірця тю­тюн, засмітив усю стра­ву, яку я зби­рав­ся по праці з'їсти…

- Та чи знаєш ти,- ска­зав Вітер,- хто я та­кий?

- Ще б пак не знав та­ко­го! - ви­гук­нув Фізик.- Хай про те­бе се­лю­ки бай­ки скла­да­ють. А я після вив­чен­ня не­бес­них пла­нет навіть не звер­ну на те­бе ува­ги. Ти ли­ше по­рож­ня тінь…

- А ко­ли я,- ка­же Вітер,- тінь, то є при мені й тіло. Се дос­те­мен­но, що я тінь, а не­ви­ди­ма в мені си­ла - є справжнє тіло. Як же мені не віяти, ко­ли ме­не ру­хає наш все­за­га­льний тво­рець і не­ви­ди­ме всевмісти­ме єство.

- Знаю,- ска­зав Філо­соф,- що в тобі є жи­ве єство і во­но не­вин­не, оскільки ти всього-на-всього вітер.

- І я знаю,- мо­вив Вітер,- що в тобі стільки ж ро­зу­му, скі­льки у тих двох се­люків, з яких один на­хи­лив­ся, за­дер­ши оде­жу, і привітав ме­не за те, що я роз­ду­вав пше­ни­цю, ко­ли він віяв її. Дру­гий та­кий же комплімент зро­бив мені, ко­ли я не да­вав йо­му ви­вер­ши­ти стіг сіна. Ти в них го­ден бу­ти го­ло­вою.

Сила: Хто на по­го­ду чи на вро­жай сер­диться, той за­мі­ря­є­ться на все­осяж­ну при­ро­ду.


БАЙКА "ОСЕЛКА І НІЖ"

Ніж роз­мов­ляв з Осел­кою [1]:

- Звичайно, ти нас, сест­ро, не лю­биш, ко­ли не хо­чеш у на­шу стать всту­пи­ти і бу­ти но­жем.

Перейти на страницу:

Похожие книги

пїЅпїЅпїЅ
пїЅпїЅпїЅ

пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ, пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ. пїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ. пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ. пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅ пїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ.

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Проза / Классическая проза