Читаем 11/22/63 полностью

— Ба ні, — відповів я. — Це приватний жарт. Вам його не зрозуміти.

8

Так між нами й повелося, слово «кекс» стало означати саме те, і його ми мали тієї осені досхочу.

Ми поводилися обачно, але, звісно ж, були люди, котрі розуміли, що відбувається. Ймовірно, кружляли якість чутки, але жодних скандальних. Люди в маленьких містечках рідко бувають підлими. Ситуацію Сейді вони знали, щонайменше в загальному сенсі, і розуміли, чому ми не можемо оприлюднити наші стосунки, поки що принаймні. Вона не відвідувала мене вдома; це викликало б неправильні балачки. Я не залишався пізніше десятої у неї; це також викликало б неправильні балачки. Не було способу мені загнати «Санлайнер» в її гараж і залишитися на ніч, бо її «Фольксваген-Жук», бодай який мініатюрний, все одно займав той гараж майже від стіни до стіни. Та навіть в інакшому випадку я не став би такого робити, бо хтось все одно дізнався б. У маленьких містечках завше про все дізнаються.

Я заїжджав до неї після школи. Заїжджав пообідати, хоча вона це називала вечерею. Іноді ми ходили до харчевні Ела і їли там «Вилороги» або філе сома; інколи ми їздили у «Сідло»; двічі я возив її на суботні танці в місцевому «Грейндж-холі». Ми дивилися фільми, в нашому містечку кінотеатр називався «Гема», у Раунд-Гіллі «Меса» а драйв-ін в Кіліні — «Старлайт» (діти його прозвали траходромом). У такому гарному ресторані, як «Сідло», вона могла випити бокал вина перед обідом, а я пива в процесі, проте ми обачливо уникали місцевих закладів, і звісно ж, нас не бачили у «Червоному півнику», єдиному в Джоді кольоровому шинку з випивкою, музикою й танцями, про який наші учні між собою балакали з мрійливим трепетом. Надворі був 1961 рік, і сегрегація врешті мала почати пом’якшуватися і в глибинці — чорні уже вибороли собі право сидіти за шинквасом в закусочних Вулворта в Далласі, Форт-Ворті та Х’юстоні, — але шкільні вчителі не випивали у «Червоному півнику». Ніколи, якщо вони не бажали втратити роботу. Нізащо-нізащо-нізащо.

Коли ми займались коханням у спальні Сейді, по свій бік ліжка вона завше тримала напоготові слакси, светр та мокасини. Називала це своїм авральним комплектом. Одного разу, коли ми лежали голі (стан, який їй сподобалось називати «делікатним il flagrante»[447]) і дзенькнув дверний дзвінок, вона натягнула на себе всю ту амуніцію за десять щирих секунд. Назад повернулася, хихотячи, розмахуючи номером «Сторожової вежі».

— Свідки Єгови. Я їм сказала, що вже спасенна, і вони пішли.

Вже після того, коли ми їли в неї на кухні шинку з окрою[448], вона зауважила, що наші стосунки нагадують їй той фільм з Одрі Хепберн і Ґері Купером — «Кохання після полудня»[449].

— Подеколи я загадуюся, чи краще це смакувало б уночі, — промовила вона задумливо. — Коли нормальні люди це роблять.

— Ти ще отримаєш шанс пересвідчитись, — пообіцяв я. — Не вішай носа на блюзову терцію, бейбі.

Вона посміхнулася й поцілувала мене в кутик губ.

— Ти видаєш іноді такі кльові фрази, Джордже.

— О, так, — кивнув я. — Я великий оригінал.

Вона відсунула свою тарілку: «Я готова до десерту. А ти?»

9

Невдовзі по тому, як у двері Сейді дзвонили Свідки Єгови — це, либонь, було наприкінці листопада, бо я тоді вже закінчив підбір акторів у «Дванадцять сердитих чоловіків», — я згрібав листя в себе на моріжку, коли раптом почув:

— Привіт, Джордже, як воно справи?

Обернувшись, я побачив Діка Сімонса, тепер уже вдруге вдівця. Він залишався в Мексиці довше, аніж хтось міг би очікувати, а коли люди вже почали вважати, що він вирішив залишитися там назавжди, Дік повернувся. Я його зараз бачив уперше. Він був дуже засмаглим, аж коричневим, але занадто схудлим. Одяг теліпався на ньому, а його волосся — сталево-сіре в день весілля — тепер стало майже цілком білим і порідшало на тімені.

Я кинув граблі й поспішив до нього. Гадав, що потисну йому руку, але натомість ухопив його в обійми. Його це сполохало — у 1961 році Справжні Чоловіки Не Обіймалися, — але він зразу ж і розсміявся.

Я утримав його на відстані простягнутих рук.

— Ви чудово виглядаєте!

— Гарний комплімент, Джордже. Я й почуваюся краще, ніж було. Мімз помирала… я знав, що цього не уникнути, але все одно воно мене прибило. Голові в таких випадках ніколи не узгодитися з серцем, я переконаний.

— Ходімо до хати, вип’ємо по чашці кави.

— Залюбки.

Ми говорили про його перебування у Мексиці. Говорили про школу. Ми говорили про нашу непереможну футбольну команду і майбутню осінню виставу. А потім він поставив свою чашку і промовив:

— Еллен Докерті просила мене передати пару слів щодо вас із Сейді Клейтон.

Ого. А я гадав, що ми так добре маскуємось.

— Вона тепер зветься Дангіл. Це її дівоче прізвище.

— Мені все відомо про її стан. Дізнався, коли ми її наймали на роботу. Вона гарна дівчина, а ви гарний чоловік, Джордже. Судячи з того, що розповіла мені Еллі, ви обоє з достатньою гідністю управляєте вашою непростою ситуацією.

Я трішки розслабився.