Читаем Знахар полностью

Кшисєк підвівся й повернувся до кімнати, яка, здавалося, була вітальнею. "О ні, цього разу я не помилюся", — подумав він. Хлопець дістав фотоапарат і швидко сфотографував знімки в рамках. Одного разу хтось уже забрав фотографії з дому Зенобії, і це могло стати ключем до пошуку її вбивці. Особливо боляче було тепер, коли вони були впевнені, що Інквізитор до справи не причетний. Коли він почув, що двері відчинилися, то повернувся до столу.

Господар сів і допитливо подивився на Кшися.

– Кажеш, що історію вивчаєш? А що ти робиш у Якуба? Він тебе лікує? Не хвилюйся, тут усі про це знають. Ніхто нічого не скаже, бо він допомагає місцевим. Але те, що ти ця зараза схопила тебе у такому юному віці, оце нещастя.

– Хвороба не вибирає. На жаль.

– Він хороша людина. До того ж не він один тут лікує.

– Зенобія? – недбало кинув Кшисєк.

– Так. Зенобія. – Квасек замислився. – Вона вже… Сам знаєш. Вона робила багато доброго для людей. А те, що іноді вона робила те, чого не хотіли лікарі... Ну добре. Можна сказати, що це гріх. Поки хто вірить. Для мене більший гріх – небажана, побита і знехтувана дитина. Кому це шкодило, кому це вадило? Довгополець засраний.

– Наскільки я чув, це була аварія з газовою колонкою та чадним газом.

– З лайном, а не чадом. Я вже розповідав тобі, коли ми зустрілися в її будинку. Піч була справною. Я знаю, тому що сам чистив її два дні тому. Так, вона була старою і іржавою, але справною. Це не був чад, повір мені. Послухай старого пса. Цей молодий попик клацав дзьобом з кафедри і підбурював людей. Хтось почув себе сміливим. Надто сміливим і надто святим. Колись би ми з хлопцями такого гівнюка... Шкода і говорити.

Кшисєк прикусив язика і зрозумів, що немає сенсу захищати вікарія. Не тут, не зараз. Очевидно, Квасек і Зенобія знали одне одного, можливо, навіть були друзями.

– Дякую, що зайшов, молодий. Їж і роби там свої справи. Можливо, скоро виїдеш, але якщо захочете якось заскочити і послухати про старі часи, ласкаво запрошую.

– Дякую за розповідь. Пан навіть не знає, як сильно.

РОЗДІЛ 18

Кшисєк розмовляв із братом майже чверть години, що, зважаючи на стандарти їхніх телефонних розмов, було майже безкінечним інтерв’ю. Ймовірно, це був їхній п’ятий обмін думками за два дні – ще одна аномалія.

Хлопець майже з випіками на обличчі розповідав про справу, про яку почув від Квасека, кажучи, що він підтверджує теорію доктора Карасінського про діяльність вбивці в минулому. Марек сприйняв ці викриття досить прохолодно. Можливо, зв’язок і справді був, але час підганяв їх, і це ж була велика архівна робота. Якщо якісь матеріали та файли залишилися після того, як служби ПРЛ радісно спалили все, що могли. Зокрема, було прибрано сліди боротьби з Костьолом, і розповідь Квасека показала, що це було головним завданням групи "D". Але так, Марек проситиме прокурора Масловського активувати когось в архівах; зрештою, вони не можуть очікувати, що цей матч уже закінчиться. "Це може бути справжня Ліга чемпіонів, а ми вийшли лише з групового етапу. Ну, я б не очікував якихось викриттів", – висловив думку брат Кшисєка. Потім він прокоментував: "Крім того, чи могла це бути одна і та сама людина? Скажімо, йому на той час було близько двадцяти років, отже, зараз він наближався до свого шістдесятиріччя. Це не так багато, якщо він регулярно займається спортом і повноцінно харчується. Але тут надто багато "якщо".

Вся розмова відбулася посередині дороги між будинками Квасека і Якуба. Кшисєк волів не мати свідків таких розмов, адже він не був упевнений, що Якуб не грає з ними в якусь шалену гру.

Наступним пунктом на сьогодні був візит до Жешува. Він залишив велосипед біля будинку та зайшов усередину за ключами. Там на нього чекала Вероніка. З її виразу обличчя Кшисєк зробив правильний висновок: вона була в жахливому настрої. Злилася нього? На Якуба? Чи був сенс питати? Дідусь казав, що з жінками та електрикою жартувати не варто. "Коли ти бачиш розетку, з якої сиплються іскри, то хапаєшся за кабель живлення чи спочатку викручуєш пробки, а потім викликаєш спеціаліста?" – риторично питав дідусь. Повіривши в мудрість свого предка, хлопець схопив ключі і жартома (на його думку) сказав:

– Я їду до Жешува. З обідом не чекай, мій скарб.

Смішно це було чи ні, Кшисєк не став чекати відповіді, він просто швидко побіг у гараж і завів "мерс". Можливо, він очікував, що Вероніка з’явиться перед автомобілем, насуплена, з великою сокирою чи бензопилою в руках. Адже лють жінки варта написання окремої Біблії, але йому вдалося виїхати без пригод. До Жешува він мав дістатися до третьої години.