Читаем Знахар полностью

– Ні на крок. Усі робили чесну міліцейську роботу. Допити, провокації. Виявили людей зі знанням історії, які потенційно могли б зробити подібне, але їм бракувало алібі щонайбільше на день. Так що нічого.

– Безпорадність, – підсумував Кшисєк, розуміючи, що відчували слідчі в семидесятих роках. Так було і зараз. Невловимий вбивця.

– Тоді прийшов пам’ятний сімдесят восьмий рік, рік без літа. Всі нарікали, що холодно, відпустки невдалі. А ми поїхали до Слупська, де біля Відьомської вежі знайшли ще одну жертву.

– За цей час ніхто не згинув?

– Жертви були, але я хочу розповісти про двох, які мені сняться і досі. Я вже розповідав тобі про дівчину в мішку. Тепер дівчина зі Слупська. Ми знайшли її ще живою, якщо це можна так назвати. Вона померла на наших очах. Але перш ніж почати цю історію, я думаю, потрібно заварити ще чаю, тому що цей уже охолов.

Господар встав і ввімкнув електрочайник.

– Я вже три чайники на печі спалив, приснув, чи що, і не чув свисту. Ось чому зараз роблю в такому, — сказав він вибачливим тоном. Через деякий час з шафи він подав на стіл чорний чай.

– Це для особливих випадків, привезено з Туреччини. Саме таким має бути смак чаю.

Насправді чай був надзвичайно насиченим, а аромат був таким же збудливим, як у кави.

– Де ми зупинилися?

– Слупськ.

– Так, Слупськ. Це була страшенно дивна справа. Ми завжди їздили за вбивцею, цього разу він приїхав до нас. Це, звичайно, одна з теорій, тому що це міг бути збіг, класичний збіг обставин. Тижнева конференція Міністерства внутрішніх справ у Слупську з великою кількістю міліції та тайняків. І одного ранку прямо біля нашого готелю почувся крик! Дивимося у вікно, рано, близько четвертої ранку, а під стінами вежі горить багаття. Але чому хтось так кричить? Ми вибігаємо на вулицю в трусах і майках і бачимо видовище, якого Слупськ не бачив майже триста років. Горить прив'язана до стовпа жінка. Ворушиться, кричить, точніше, верещить. Ніхто так не кричить, як вмираючий. Розумієш, що все скінчилося, але ви все ще хочеш боротися. І цей біль. Його чутно в кожній секунді крику жертви. В кожній довбаній секунді. Нарешті хтось накинув на неї ковдру і почав гасити, вогонь не був великим. Це спрацювало. Перед нами стояла жінка, прив’язана до стовпа, з поплавленим волоссям, чорною та потрісканою шкірою, з-під якої визирала плоть. Вона кричала і голосила. Вмирала. Ті очі. Я зазирнув у них й побачив усе, чого ти не хочеш бачити у своєму житті. Біль, смерть, безнадія, кривда. Ці очі говорили, як іноді красиво кажуть у книжках. Найгірше було стояти там і дивитися на неї. Ніхто не знав, що робити. Хтось навіть сказав: "Боже, та хай вона нарешті замовкне!". Тоді мій приятель зізнався, що хотів підійти і вистрелити їй у голову. Добити, як коня, бо не міг дивитися на неї і водночас не міг відвести погляд. У нас не було з собою зброї, і, мабуть, тому цього не і сталося, бо ми не брали пістолети на конференцію. Не знаю, скільки це тривало, мабуть, недовго. Нарешті з’явився лікар. Але вона вже була мертва. Голова її впала на груди, і все. Настала тиша.

Кшисєк хотів щось сказати, але не міг знайти потрібних слів.

– На наших очах у місті, наповненому міліцією. Цей хлоп втер нам носа. Звісно, ​​все це відповідало, як ми зараз мило кажемо, профілю. Жінка згоріла під Відьминою вежею, де колись катували і спалювали відьом. Вбивця поставив стовп, прив'язав до нього жінку, спорудив стос і підпалив його. Все перед готелем, де спало кілька десятків міліціонерів. Ой, багато людей тоді постраждало, понизили в посаді, накинули догани. В основному тому, що ми всі стояли, мов ті вила в гною, а злочинець міг бути в кількох метрах від нас.

Він ніколи не був настільки близько. Лише раз він наважився на такий рух.

– Ніколи про це не чув. Адже такі справи мали виходити назовні.

– Пам’ятайте, що комунізм – це стрій, гірший за нацизм. Не було вільних ЗМІ. Зараз подібне, але цього разу їх підкупили та придушили, то від такого витоку вас могли вислати до білих ведмедів. У найкращому випадку, ви б отримали по п’ятах кільканадцять разів.

– Неймовірно.

– Аж в кінці кінців все остаточно припинилося. В один день. Настав сімдесят дев'ятий рік, і як ножем відрізало. Скоріш за все, хлоп потрапив у ДТП або за грати з якоїсь іншої причини. Незважаючи на практично необмежені ресурси, ми так і не спіймали його. Роботи багато, а ефекту жодного.

Квасек підвівся й випив чай, а решту вилив у раковину.

– Бачиш, почалося з ока, а закінчилося розпаленням вогнища. Мені треба вийти запалити. Вдома не палю, навіщо мені запах? Ти палиш?

– Ні.

– І це дуже добре, немає нічого гіршого за легкі залежності. Але кинути важко. Якщо хочеш, сідай, чого тобі зі мною мерзнути? – Він підійшов до шафи, взяв сигарету з пачки і почалапав до дверей.