Читаем Знахар полностью

Він кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, стримав тремтіння рук від злості на себе й вийшов з дому. Замкнув двері, прибрав ключ на місце і повернувся до машини.

– Отримав те, що хотів? – запитала Вероніка.

– На жаль, хтось фотографії забрав.

– Бррр, від цього у мене по спині побігли мурашки. Знаєш, мурашки по шкірі. Будинок, де померла ця жінка, можливо, її вбили, і тепер вбивця повернувся, щоб замести сліди. У нашій скромній місцині.

– Думаєш, що це убивця?

– У кого ще буде причина забирати старі фотографії? Ти сам казав, нібито щось у них тебе непокоїло, це могло бути розгадкою всієї таємниці.

– Правда, могло бути, – гірко визнав Кшись, і в думках ганьбив себе, як старий пірат перед портовою повією. Він не міг точно згадати ті фотографії, як не намагався. На жаль, у нього була тільки фотографічна пам'ять на такі цікаві події, як зустріч з оголеною Веронікою. О! Тут він міг похизуватися і відтворити кожну деталь. Найменшу. Будь ласка, запитуйте, Кшисєк відповість. Якими були її груди? Чудовими. Чоловік у третьому ряду запитує, чи в порядку з лобком. Шановний пане, дайте мені спокій, він був вартий будь-якої війни. Жінка, яка стоїть під стовпом, хоче дізнатися щось про сідниці. Може, я вам намалюю. Щодо фотографій, то вони були старі, і, мені здається, на них були собака, велосипед і мотоцикл. І деякі люди. Ось і все, більше жодних запитань, ефір закінчився, агент Мальдер — осел.

– От побачиш, шопінг поправить тобі настрій, — сказала Вероніка, заводячи двигун. – У нас близько півгодини до Жешува.

– Спочатку я хотів би вирішити ту свою справу. Мій професор як раз знаходиться в Жешуві і має для мене деякі матеріали щодо останніх подій.

– Забава в детектива?

– Я віддаю перевагу думати про себе, як про агента Мальдера, тому що це з пограниччя "Секретних матеріалів".

– І де ви домовилися зустрітися зі своїм інформатором, агенте?

– В університеті. Але вбий мене, я не знаю, де це.

– Ти коли-небудь був у Жешуві?

– Для чого? Навіщо нормальній людині їхати в Жешув?

– Як це так?! Єдина в світі статуя жіночої кицьки[46]. Справжня насолода для нафаршированого гормонами студента, - кинула Вероніка зі сміхом.

– Так, я чув про це. Ні, я не був. Подивлюся, чи не втратив чогось.

– Підозрюю не дуже. Я знаю, де знаходиться університет, зрештою, Жешув може і не бути Меккою для студентів, але ювеналії[47] бувають досить приємними. Мені вдалося на них побувати. Тут навчається понад п’ятдесяти тисяч людей, найбільше співвідношення студентів на сотню мешканців, а так то взагалі кажуть, що Краків і Люблін – студентські міста.

Розмовляючи, вони наближалися до міста, а за вікнами машини відкривався нецікавий пейзаж помірковано заможного польського села та провінційного несмаку. Єдиним цікавим етапом шляху були справді гірські серпантини, але від них не перехоплювало подиху, замість скель, що нависали над дорогою, повороти закривали жалюгідні халупи.

Кшись знову спробував зацікавити Вероніку подкастами, які любив слухати за кермом, але її це не переконало. Незважаючи на спокійний, трохи грубий голос Міхала Кшемінського, який розповідав про подальші вбивства, вона витримала лише половину епізоду радіоп’єси.

Коли виїхали на пряму, Вероніка вирішила розповісти про геополітичне становище Підкарпаття.

– Чи знаєш ти, що це був один із найбідніших регіонів Польщі? – почала вона. – Тут робили все, що могли, щоб підняти економіку, будували авіазаводи. Зараз це одне з найкращих міст Польщі, за рейтингами посідає друге місце за рівнем задоволеності мешканців рівнем життя. Семивідсоткове безробіття, безкоштовний Інтернет, один із найкращих міських голів у Польщі. Іноді мені здається, що чим більше забуте місто, тим динамічніше воно вибивається. На нього ніхто не дивиться, воно не піддається цензурі, тому спокійно процвітає.

Незважаючи на захоплення Вероніки Жешувом, проїзд його вулицями дозволив Кшисєку описати їх одним словом: сірий. Ну якось нічого тут не привертало уваги. На торгівельні центри він у своєму житті вже надивився, тому вони його не хвилювали Насправді, знаменитий пам’ятник був вартий уваги, як і дивна скляна пішохідна кільцева, підвішена над перехрестям. Але дупи нічого не рвало.

На прохання Вероніки він домовився телефоном про деталі зустрічі по дорозі, вони повинні були з'явитися в будинкові соціологічного та історичного факультету на вулиці Рейтана. Це була дивна будівля, більше нагадувала початкову школу, ніж серйозний університет, але Кшись приїхав сюди не в гості, а з певною метою. Він пообіцяв собі, що якщо подолає пухлину, то, як покутник, покається перед недооціненим містом і приїде сюди як турист. Можливо, він навіть піде на концерт "Культу" під час фестивалю Ювеналій, хто знає.

Професор Маріан Блажеєвський у супроводі невідомого чоловіка чекав на нього в одній із кімнат. Вероніка дала їм годину на зустріч, за цей час вирішила відвідати косметолога. Вона мала рацію, їй буде нудно до смерті під час змагань істориків.