Читаем Заблудлий полностью

— Саймон має борги, — нарешті заговорила вона. — У нього вдома водопровідна фірма, і я знала, що справи йдуть туго, але виявилося, що все набагато гірше, ніж я гадала. Принаймні гірше, ніж він говорив. Він винен багато грошей і багато кому, і я не знаю, що він збирається з цим робити, — вона у відчаї похитала головою. — Проблема в тому, що нам дуже потрібні кошти. Ну, тобто потрібні йому.

— Ясно.

— Я не хотіла приїздити сюди працювати, — пальці Кейті досі смикали покривало. — Вибачте, але тут занадто самотньо, а я цього наїлася в господарствах на заході. Я хотіла повернутися додому, та Саймон сказав, що нам слід наскладати побільше грошей, бо в іншому разі ми повернемося ні з чим, — вона помовчала. — Я не знаю, чи правда це. Я взагалі тепер не знаю, чи можна йому ще вірити.

— То це Саймон хотів сюди влаштуватися?

— Ага. Ми познайомилися з Кемероном у пабі в місті, як і казали, але... — Кейті дивилася на руки, досі смикаючи покривало. — Вибачте, я знаю, він — ваш брат, але мені все це не подобалося.

— В сенсі?

— Просто... — Кейті нахмурилася. — Я розуміла, що це не Саймона він наймає. Було щось у тому, як він дивився на мене. Я ж навіть не вчителька, — звела вона очі. — І я так і зізналася Кемеронові. Саймон потім ще сердився на мене, сказав, що я мала збрехати, щоб отримати роботу. Але Кемеронові це було байдуже. Він запевнив, що робота нескладна, що знайти людей дуже важко і що потрібна допомога з дівчатами, а якщо хтось запитає — його дружина або ще хтось, то він скаже, що я маю освіту, — вона стисла руки в кулаки, щоб не тремтіли. — Отож я ще працювати не почала, а вже була йому зобов’язана.

Нейтан подумав про брата і про те, як почуваєшся, коли тобі щось від нього треба.

— Але Саймон нічого не мав проти, правильно? — спитав він.

— Саймонові дуже потрібні гроші. А Кем пропонував добру платню. Більше, ніж ми заробляли доти, і це готівкою. Отож ми погодилися, і я подумала, що, може, все буде й нормально. Ну, тобто, я собі думала: це ж родинне господарство, і там його дружина, і діти бігають. І приблизно три тижні все й було нормально. І це довше, ніж я очікувала.

— А далі що? — нахмурився Нейтан. — Кем почав чіплятися до вас?

— Ні. Не зовсім. Він діяв кмітливо, цього в нього не відняти. Завжди поводився приязно. Розпитував мене й уважно слухав відповіді. Я думала, що, мабуть, помилялася щодо нього, але це призвело до того, що він багато чого дізнався про мене. Що я люблю, що мене веселить. Дізнався мої слабкі місця, як-от що я сумую за домівкою. Я багато часу проводила з ним наодинці. Для цього завжди були якісь законні підстави, та й нічого особливого не відбувалося. Я просто почувалася трохи дивно через це.

— Ви нікому не розповідали?

— Саймонові, певна річ. Але Саймонові...

— ...дуже потрібні гроші. Так, я второпав.

— Він сказав, мені слід старатися поменше лишатися з Кемероном наодинці. Якщо все буде строго професійно, проблем не виникне. Дещо сталося на нашому останньому місці на заході. Дещо... — Кейті зробила паузу, — гірше за оце, гадаю. Один хлопець занадто вже запав на мене. Я поскаржилася, і нас обох вигнали, тож цього разу Саймон хотів, щоб я мовчала. Він справді не розумів, у чому проблема, а я не могла пояснити. Отож я припинила йому розповідати, а він і не питав.

— Ясно.

— Кемерон почав фліртувати. Робив компліменти. З сексуальним підтекстом, розумієте? Якщо я ніяковіла, він вдавав подив, неначе я все собі навигадувала. Чи побачила те, що хотіла побачити, — похитала вона головою. — Але я не вигадувала. І не хотіла нічого.

Пальці Кейті знову почали смикати ковдру. Далеко від домівки, подумав Нейтан. Мало знайомих серед місцевих, якщо вони взагалі є. Може, туристам і подобається свобода, яку дають випадкові підробітки, але це багато в чому робить їх вразливими. Це розуміють усі. І це розумів Кемерон. І Нейтан зловив себе на тому, що знову пригадує оту туристку біля багаття двадцять років тому — як світилася у відблисках полум’я її розкуйовджена коса. Притуплений спогад знагла набув гостроти, загрожуючи вислизнути й поранити, якщо втратиш обережність.

— Коли я сказала Кемеронові, що мені цього не треба, він розсміявся, — провадила Кейті. — Так наче я занадто гостро реагую і не розумію жартів. А може, ми обоє гралися у гру і знали, чим вона закінчиться.

Гострий спогад почав вислизати, поки що трішки. «Ти вже таке бачив». Багаття. Флірт. У повітрі витають приємні перспективи.

— Я сказала Саймонові, що нам слід поїхати, — мовила Кейті. — Але він не схотів. Я думала просто поїхати геть сама, але і машина, і фургон належать йому. Я ж не могла його тут покинути без нічого. Ми разом уже три роки. І він кохає мене, просто не міг зрозуміти, що справа серйозна. Він вважав, що Кем — чудовий бос. Це ж добре, що він приязний. Чому я не можу сприймати це як комплімент? — вона похитала головою. — Але він не розумів, як воно було мені. Це виснажувало. Кемерон щодня був поряд. І йому більше не було весело. Я бачила, що він починає дратуватися. Неначе він привіз нас сюди, як обіцяв, а я свою обіцянку не виконую.